—Хтось ще приходив? — запитала Енн, стискаючи ремінець сумки так, що аж кісточки пальців побіліли.
—Міс Елоїз заїжджала кілька тижнів тому, але якщо ви питаєте, чи була тут ваша сестра... — Рейчел похитала головою.
— Ясно, що ні, — пробурмотіла Енн.
Ми повернули ліворуч у північне крило, пройшли повз кілька кімнат із зачиненими дверима, з-за кожних з яких лунала класична музика.
— І як у неї сьогодні настрій? — запитала я, відчуваючи, як у мене німіє всередині. У найгірші дні я здебільшого чула «так» чи «ні», якщо вона зволила заговорити зі мною, особливо після того, як я осоромила її, коли впала в січні, але для Енн вона зазвичай була в доброму гуморі.
— Поки що це хороший день, — сказала Рейчел, задумливо кивнувши головою. — Вона накричала на одного з нових співробітників, але той спізнився.
— Можна зрозуміти. — Енн зблідла, коли Рейчел відчинила подвійні двері з шістьма панелями в мамині апартаменти.
Кімната була оформлена в пастельних тонах, кожна деталь підібрана особисто мамою, від вишуканого гарнітуру з пухнастого диванчика на двох і стільців у тон до оббивки узголів’я ліжка того самого візерунка, з великою кількістю подушок. Стіни були обвішані чорно-білими фотографіями нас із мамою на різних етапах наших кар’єр. На тумбочці стояла самотня рамка зі світлиною тата, скло якої було вкрите відбитками пальців.
А мама стояла в дальньому кінці кімнати біля величезних вікон, повернувшись до нас у профіль, і малювала чергову картину з черговою балериною. її волосся було акуратно заколоте, а на чорних штанях і рожевій блузці, пошитих на замовлення, не було ані плямочки фарби, наскільки я могла бачити.
— Софі, — лагідно покликала Рейчел. — Ваші доньки тут, і у вас є близько двадцяти хвилин до наступного уроку. — Вона поплескала нас обох по спині, а потім вислизнула за двері, залишивши наодинці з матір’ю.
Ми з Енн подивилися одна на одну, і коли я підняла руки, вона зробила те саме.
Раз. Два. Три. Я промовила слова самими губами, а потім опустила долоню.
Енн показала два розсунутих пальці.
Ножиці ріжуть папір. Лайно.
— Мамо! — Я рушила вперед блискучою паркетною підлогою, минула зону для прийому гостей праворуч і двері до її ванної ліворуч, зупинившись, коли була приблизно за три метри від неї. — Нам з Енн треба з тобою поговорити.
Вона повернула голову в мій бік, і її зневажливий погляд пробігся по мені, затримавшись на моїх кедах «Ване». Вона розтулила, а тоді стулила рота, ніби не могла повірити в те, що бачила на мені.
— П’ята.
Ох. Я переможено зітхнула й кинула погляд на Енн.
— П’ята! — крикнула мама.
Я поставила ноги паралельно одна до одної, праву перед лівою, носок однієї був на рівні п’яти іншої.
— Неохайні стопи. — Вона повернулася до створення вишуканих ліній спідниці балерини.
Принаймні критика була швидкою і лаконічною.
— Ми хотіли розпитати про Ліну.
Її пензлик зупинився на мить, а тоді рушив далі, ніби я нічого й не казала.
Нерозумно, я забігла наперед. Можливо, вона й не захоче говорити про неї, але нам потрібні були відповіді.
— Ми з Енн були в пляжному будинку, як ти й хотіла, — сказала я їй, сподіваючись, що виконане прохання налаштує її на більш приязний лад. — У Райській бухті.
— Студію треба натерти воском. — Вона й далі малювала. — Вона тьмяна. Без життя.
— Так і зробимо, — пообіцяла я.
— Як твої танці. Тьмяні. Без життя. — Вона взяла склянку з водою і сполоснула пензлик. — Це вже не виправиш.
О, то ми перейшли до частини візиту з образами. Чудово. Я зиркнула через плече на Енн, відверто благаючи про допомогу.
— Аллі зустрічається з Гадсоном Еллісом, — сказала та, ідучи до мене й відкриваючи сумочку на ходу.
Мамин пензлик завмер над рожевою фарбою, і я здригнулася, хоча й була в курсі плану. Якщо мама знала про Джаніпер, то, можливо, знала і хто її виховує.
— Хлопець-річка? — її слова сочилися зневагою.
— Саме так. — Мені вдалося не зітхнути. Коли мама вперше спіймала мене з Гадсоном на пляжі, вона сказала мені: «Цей хлопець схожий на річку. Ніби й гарний, але ми там не плаваємо».
Коли вона спіймала нас вдруге, мене посадили під домашній арешт на два тижні та засудили до додаткових годин у студії.
— Рада тебе бачити, мамо, — сказала Енн, і я могла тільки сподіватися, що їй пощастить більше.
Мама так само оцінила її, а потім усміхнулася:
— Енн.
У грудях спалахнула надія — з легким відтінком заздрощів.
— Привіт, мамо. — Енн пройшла між нами, потім нахилилася й поцілувала маму в щоку. — Хіба Аллі не чарівна? Вона вже повернулася в студію. І скоро повернеться на сцену.