— До осені, — сказала я, вийшовши з п’ятої позиції. — Можливо, Василь запустить балет, який Айзек Бурдан поставив для мене.
— Друга, — гавкнула вона.
Серйозно?
Енн кинула на мене благальний погляд, і я поставила ноги в другу позицію.
— Василь ставить на перше місце свої інтереси, — сказала вона Енн, насупивши брови й зиркнувши на мене. — Неохайно.
Та трясця, я зробила все ідеально.
— Йому подобається Аллі, — лагідно сказала Енн. — Так завжди було.
— Йому подобалася Ліна. — Її рука стиснула пензлик. — Аллі не прима.
Чудово. Як і Ліна, а враховуючи, що Ліна поїхала до Нью-Йорка й благала його ще раз подумати після першого року, коли він не запропонував їй контракт, я б могла закластися, що маю вищі позиції, якби це допомогло мені в стосунках із мамою. Але тепер я була просто донькою, яка впала на очах у всього Нью-Йорка.
Я зробила помилку, зітхнувши.
— Третя! — прогарчала мама.
Мої ноги та очікування стали під відповідним кутом. Я могла бути наймолодшою солісткою в історії трупи, мати танцювальні ролі, створені спеціально для мене, заслужити визнання критиків, але поки я не отримала цього рідкісного надзвичайного титулу, нічого з цього не мало значення в її очах.
— Неохайні лінії. Неохайні ноги. — Вона сама стала в позицію. — Третя.
Я підкоригувала свою, хоча вона була ідеальною.
— Третя.
Її погляд прошив волосся на моїй потилиці, перш ніж вона повернулася до малювання.
— Мамо, ми знаємо, що тобі скоро треба йти на урок. — Енн дістала із сумки світлину в рамці й показала мамі. — Просто хотіли розпитати тебе про це фото.
Мама глянула на нього.
— Ліна. — На її обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.
— Ти знала, що вона була вагітна? — запитала Енн.
Мама завмерла, як і моє серце. Тоді вона здригнулася й повернулася до картини, виходячи з позиції. Відгородилася від нас. Ми нічого не могли від неї добитися.
— На цій вашій світлині Ліна на сьомому місяці вагітності. Ти про це знала? — Енн спробувала ще раз.
— Мамо, поговори з нами, — тихо попросила я.
— Четверта!
Я змінила позицію.
Енн глибоко вдихнула.
— Ліна народила дитину?
Мама похитала головою, і пензлик зісковзнув, рожева смуга розтеклася по тому, що було червоною завісою на сцені.
— Тепер усе зіпсовано. — Вона кинула пензлик у склянку з водою. — Забирайтеся геть. У мене урок.
Моє серце стукотіло у вухах. Вона, трясця, знала.
— Ліна народила дитину. — Я вийшла з позиції. — Її звуть Джаніпер.
— Не. Питай. Про. Це. Більше. — Мама наче відгризала слова.
— Ми мусимо! Ти допомогла прилаштувати дитину? — Енн подалася вперед. — Чому ти нам не сказала?
— Хто батько? — додала я, швидко стуливши рота, коли за нами відчинилися двері.
— Слухайте, дівчата, — сказала Рейчел з порога. — Софі, Ель Ґіббонс сподівається, що у вас знайдеться кілька хвилин, щоб подивитися на її варіацію Аврори перед уроком.
— Ні. — Мама взяла пензлик і вмочила його в червону фарбу, а потім почала зафарбовувати рожеву помилку. — П’ята.
Переможена, я переставила ноги відповідно, а Енн запхала фото в сумочку. Ми обидві довіряли Рейчел, але ця таємниця була не тільки нашою.
— Батько Ель — серйозний спонсор, — нагадала Рейчел мамі. — Це займе лише хвилину.
— Ми ще не закінчили обговорення, — тихо сказала Енн мамі.
— Закінчили, — заперечила та. — Тендю.
Я підкорилася, провела ногою по підлозі й усе таке.
—Ми мусимо знати, — прошепотіла я.
— Релеве! — зажадала вона, вхопившись однією рукою за склянку з водою, а другою занурюючи туди пензлик, щоб сполоснути його.
— Не можу, — похитала головою я. Підніматися навшпиньки поки що було мені не під силу.
—Можеш дати нам хвилинку? — запитала Енн, проходячи повз мене до Рейчел.
— Це порушить весь графік, — відповіла та з вибаченням.
— Релеве! — Мама блиснула очима в мій бік.
— Я не можу, мамо. Моя щиколотка ще не готова. — Моя поза стала вільнішою.
Вона жбурнула в мене склянкою з водою. Та вдарилася об підлогу за метр від мене, і вода полетіла вгору, забризкавши мої стопи. Я чекала, що мене охопить сором, бо я знову її розчарувала, але нічого не сталося.
Вона була водою, а я тепер стала решетом. Заціпеніння мало свої переваги.
— Мамо! — крикнула Енн.
— Ой, Аллі. — Рейчел пробігла повз мене до ванної, а коли вийшла, подала мені пухнастий рожевий рушник.
— Дякую. — Я витерла ноги, оплакуючи втрату своїх рожевих кедів, які тепер були забризкані водою з фарбою.
— Мені дуже шкода. — Рейчел глянула через плече на маму. — Софі, як ви могли?