— Ви ніколи не були проблемою. — Я відкрив холодильник і дістав дві пляшки «Смартвотерсу». — Що ж, можливо, Керолайн була до цього причетна.
— Вона ненавиділа цю сім’ю ще з того дня, коли Софі Руссо змусила Мадлен виключити її найкращу подругу з передового класу, щоб звільнити місце для своєї старшої доньки. Як її звали? — Тато почухав чисто виголене підборіддя.
— Ліна. — Я насупив брови. — Я цього не пам’ятаю.
— О, це було багато років тому. Ти був малим. Між дівчатами було сім чи вісім років різниці, і тоді все почалося. Наступного року Софі збудувала студію, почала запрошувати всіх цих професійних танцівників викладати, і так з’явилася «Класика». Чудово для економіки, та важко дається тим, хто тут живе цілий рік. — Тато поправив першу парасольку, щоб краще сховати від сонця маму, яка саме вмостилася там.
Я підійшов до Аллі й простягнув їй воду, переводячи погляд між нею й Керолайн, щоб пересвідчитися, що кров досі не пролилася. Після того як вона так поводилася з Аллі на вечірці, я ледве стримувався, щоб не кинути сестру у воду.
— Дякую. — Аллі взяла пляшку, а я сів поруч. Бічмен вже вмостився на стільці ліворуч від мене. — Не можу повірити, що ти пам’ятаєш, яку воду я люблю.
— Я пам’ятаю все. — Я розвернув кепку, щоб не знімати її, а Аллі поклала свій капелюх, притиснувши край пляжною сумкою. Дивитися, як вона зав’язує волосся у вільний вузол, було майже нестерпно, тож я глянув повз неї на Керолайн. — Де Джаніпер?
— Їде. — Керолайн перегорнула сторінку книжки. — Останні кілька місяців вона проводить недільні ранки з Гевіном, що дуже допомагає мені впоратися зі справами й прибрати в домі без цього маленького торнадо, яке все перевертає, коли я йду. А ще дозволяє їм налагодити зв’язок, хоча мені варто пересвідчитися, що він не вчить її пити пиво прямо з бочки абощо. Він жодного разу не спізнився на недільні ранки.
Чорт, Ґевін вражав.
— Вона могла б приходити до нас додому щонеділі, якби ви жили поруч, — вигукнула мама зі свого місця. — Або я могла б приходити й допомагати тобі з пранням чи приготуванням їжі. Ти ж знаєш, що ти не самотня.
Це була не перша й не сота пропозиція, яку вони робили.
— У мене є Гадсон і Ґевін, — відповіла Керолайн. — Я не сама.
Саме тому, коли минулого місяця мене попросили скласти список бажаних місць роботи, я вказав Кейп-Код як першочергове місце служби. Я відігнав від себе безглуздий спалах невдоволення, що мені доведеться чекати щонайменше три роки, перш ніж попроситися в Сітку. Можливо, до того часу Джаніпер і Керолайн даватимуть з усім раду самі, а я зможу бути веселим, а не незамінним дядьком.
—Джаніпер чудова. Я ще не бачила розумнішої десятирічної дівчинки. — Аллі скинула босоніжки й занурила пальці в пісок.
Керолайн спробувала придушити усмішку, але не впоралася.
— Вона—це щось. Ти вже повернув їй телефон, Гадсоне?
Моє серце побігло в п’яти.
—Телефон?
Аллі відкинулася назад, явно намагаючись забратися з лінії вогню.
Керолайн подивилася на мене поверх сонцезахисних окулярів.
—Та годі. Я зайнята, але ж не сліпа. Просто дозволила вам думати, що ви мене обкрутили навколо пальця.
—Як давно ти знаєш?
— Відколи вона вперше підключила його до вайфаю, — відповіла Керолайн. — Що вона зробила, що ти його забрав?
—Думаю, це підпадає під дядьківський привілей. — Я повернувся на своє місце.
— Гм-м-м. — Вона подивилася повз нас і всміхнулася. — Привіт, люба!
Джаніпер підбігла по піску з босоніжками в руках і обійняла маму.
— Привіт, мамо!
Ґевін підійшов за нею і кинув рюкзак Джаніпер на вільне місце.
Відхилившись назад, Керолайн провела рукою по голові Джаніпер і по її волоссю.
— Що в тебе на голові? Усе липке. — Вона кинула сповнений звинувачення погляд на Ґевіна.
— Я щойно скористався козирем дядьківського привілею, раптом стане в пригоді, — сказав я йому.
—Дядьківський привілей, — оголосив Ґевін, підкидаючи руку вгору. — Радий тебе бачити, Аллі.
— Привіт, Ґевіне. — Аллі помахала рукою.
— Аллі! — Джаніпер схопила її за руку. — Хочеш допомогти мені побудувати замок з піску?
— Це наче весело. — Вона усміхнулася.
— Мамо, ти теж, — заявила Джаніпер.
Ой, дідько. Почалося.
За десять хвилин ми вчотирьох стояли навколішки з мішком іграшок для піску, будуючи замок, поки Бічмен і Ґевін кидали фрисбі поруч. Аллі зняла звичну кофтинку на ґудзиках, залишившись у чорній майці, на яку я з усіх сил намагався не витріщатися.
— Непогано. — Джаніпер спостерігала, як я знімаю відро з вологого піску, що слугуватиме центральною вежею. — У тебе теж, Аллі.
— Дякую. — На її вустах грала усмішка, поки вона робила те саме з меншим відром.