Її руки легенько лягли мені на плечі.
— Ну, якщо для шоу, — прошепотіла вона, і її пальці ковзнули по моїй шкірі, а потім переплелися на потилиці.
Бажання пронизало мене, і я чисто рефлекторно притиснув її ближче. Звичайний дотик, відчуття її в моїх обіймах, і вогонь побіг моїми венами. Була причина, чому я ніколи не фліртував із нею в підлітковому віці, ніколи не переходив межу. Я підсвідомо знав: якщо колись отримаю її у свої руки, то вже ніколи не відпущу.
Бляха, тоді я поняття не мав, що з нею робити. Зате тепер знав. Знав сотні способів розважити її, і підозрював, що з нею кожен із них стане абсолютно новим.
З тихим зітханням вона ковзнула руками по моєму волоссю, і мені перехопило подих.
Вона подивилася на мій рот і розтулила губи, на мить завмерши.
— Я повертаюся на берег. — Її стегна розслабилися, вона розімкнула щиколотки, і я послабив свою хватку.
— Я віднесу тебе, — запротестував я, стримуючи стогін, коли вона сповзла вздовж мого тіла. Морозити її у воді ніколи не входило у мої плани.
— Я знайома з холодною водою. — Її руки торкнулися моїх грудей, а ноги ступили на пісок, і океан піднявся їй до талії. Вірна своїм словам, вона навіть не здригнулася, хоча набігла хвиля й намочила її майку аж по груди. — А тобі, мабуть, варто побути хвилинку тут, перш ніж іти на берег. — Усміхаючись, вона задкувала до берега, а коли стягнула майку, очі її загорілися.
Трясця, рожеве бікіні.
Від округлостей її грудей у мене потекла слина, а від вигину талії засвербіли руки. Вона мала рацію. Мені варто було побути тут кілька хвилин, бо я був збіса збуджений.
— Відчуваєш? — запитала вона, нахиливши голову й продовжуючи відступати.
— Що? — не зрозумів я, на диво ошелешений нею в тому довбаному купальнику.
— Гру, Гадсоне. — Вона простягнула руки, досі тримаючи свою майку. — Гру без зусиль. — Ця жінка розвернулася й пішла до берега, а я перестав боротися з усмішкою і занурився глибше у воду, щоб охолодитися. Я не був упевнений, що було сексуальніше: ніжне ковзання кінчиків її пальців по моїй шкірі чи іскра життя, яку я побачив у її очах, коли вона відступала.
Якусь секунду я бачив її.
«Це через тебе вона...» — почала було моя совість, але я швидко заткнув це стерво, пірнувши у хвилі й зануривши голову. Розвага, ось і все, що тут було. Для неї все це було несправжнім, вона просто гралася зі мною, а я насолоджувався кожною хвилиною. І навіть думав надіслати їй запрошення із тисненням та попрохати погратися ще трохи.
Тільки коли взяв своє тіло — і думки — під контроль, я повернувся на берег. Аллі ніде не було видно.
— Куди пішла Алессандра? — запитав я в Джаніпер, яка й далі будувала свій пісочний замок з Керолайн.
— Я забула свою панамку в автівці дядька Ґевіна, а вона сказала, що принесе її, бо залишила свій телефон у твоїй, — відповіла Джаніпер, вибираючи пісок з-під мосту, який саме будувала.
— Це дуже мило.
— Бо вона мила. — Джаніпер кинула погляд на матір і перейшла до головної вежі.
Керолайн закотила очі крадькома від Джаніпер, але не промовила жодного кривого слова про Аллі, поки ми добудовували замок.
За кілька хвилин і дві вежі Аллі повернулася. Її бікіні було прикрите рожевою літньою сукнею, що облягала стегна, і я ледь не прикусив свої кляті кісточки пальців. Вона кинула телефон на шезлонг, а потім рушила до нас із поглядом, який я не міг розшифрувати.
Між її бровами закарбувалися дві зморшки.
— Усе гаразд? — запитав я, підводячись на ноги, коли Ґевін пробігав повз.
— Так, — відповіла вона. Її голос знову став пласким. — Тримай, мала. — Фальшива усмішка викривила її рот, коли вона подавала Джаніпер панамку, і волосся на моїй потилиці стало дибки.
— Дякую! — Джаніпер натягнула її, зав’язавши під підборіддям.
— Завжди прошу. — Аллі позадкувала до мене.
— Обережно! — гукнув Бічмен, і я викинув руку перед головою Аллі, спіймавши фрисбі за кілька сантиметрів від її обличчя.
Вона швидко закліпала, дивлячись на флуоресцентно-жовтий диск.
— Чорт забирай.
— Дивись, куди кидаєш це лайно! — Я відійшов від Аллі, ворухнув зап’ястком і відправив його назад Еріку.
— Дякую. — Вона кахикнула. — До слова про рефлекси. Я нахилив голову, наблизивши свій рот до її вуха.
— Це можна назвати грою.
Вона пирхнула, змусивши мене всміхнутися. Це було найбільше схоже на сміх з усього, що я чув від неї останнім часом, і я сприйняв це як власну перемогу на сьогодні.