Друга половина дня минула швидко. Мама з татом похвалили пісочний замок і взяли Джаніпер на прогулянку пляжем, поки Ґевін дрімав. Аллі розпитувала Керолайн про кафе в напрочуд безкровній балачці, яка вселила в мене дивну надію.
Потім я дивився, мов загіпнотизований, як Аллі вчила Еріка робити арабеск — стоячи на лівій нозі й піднявши праву за спиною під кутом, від якого щелепа відвисає.
Боже, вона була прекрасна.
— Вона граційна, нічого не скажеш, — сказала Керолайн.
— Радше вишукана. Коли ми були малими, я годинами стежив за її тренуваннями. — Я нахилився вперед, впираючись ліктями в коліна.
— Вона змушувала тебе дивитися, як тренується? — Керолайн зібрала іграшки для піску Джаніпер.
— Аллі не змушувала мене ні до чого. Не перекручуй. — Я розсміявся, коли Ерік спробував повторити арабеск і впав лицем у пісок. — Я хотів бути поруч із нею, а це означало ховатися в їхній студії, коли її мама не бачила. Але вона теж частенько ховалася у «Ведмеді гризлі» або в моїй спальні, щоб провести час зі мною. — Я краєм ока помітив, що Керолайн дивиться на мене. — Драбина за моїм вікном була не просто пожежним виходом.
— Нагадай мені ніколи не дозволяти Джаніпер селитися в тій кімнаті, — пробурмотіла вона.
Близько четвертої ми прибрали за собою, і я допоміг татові віднести парасольки до авто. Після того як ми все спакували, я рушив до зони відпочинку, щоб помити ноги й не наносити пісок в автівку.
А коли змив його, підійшов до краю пірса й дивився на океан, чекаючи на Аллі. Ми пережили цілий день із моєю сім’єю, і вона не втекла, а Керолайн тримала язика за зубами.
А якщо врахувати те, що я притискав Аллі до себе у воді, то це був збіса хороший день, навіть якщо після цього вона явно віддалилася від мене.
— О, добре, що ти досі тут. — Керолайн підійшла до перил і стала поруч зі мною, збираючи своє довге світле волосся в низький хвіст. — Хотіла поговорити з тобою.
— Що таке? Якщо потрібно посидіти з Джаніпер кілька годин після школи, я, мабуть, зможу, якщо розклад дозволить. — Зрештою, саме тому я тут і жив.
— Річ не в цьому. — Вона схопилася за перила. — Ти мій молодший брат, і я люблю тебе. Ти ж знаєш це, правда?
— Що сталося? — Я насупився.
— Я спробувала. По-справжньому. — Її обличчя викривилося від жалюгідного страждання. — І вона мила, але ти не можеш із нею зустрічатися, Гадсоне.
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
АЛЛІ
Andreamaaay: Я вже починаю гадати, чи твоя сестра взагалі жива, RousseauSisters4.
User60981: Якщо ні, можливо, у трупі є вільна посада!
Я тримала ногу під душем, намагаючись не забризкати поділ своєї тонкої рожевої сукні до колін, і ополіскувала її, ворушачи пальцями, щоб вимити пісок з-поміж них. Хоч як я боялася цього дня, насправді було... весело.
Проводити час із родиною, де явно любили одне одного, будувати замок із Джаніпер, навіть фліртувати з Гадсоном — на що, я думала, мені ніколи не вистачить сміливості, — було на диво приємно, і це дуже відрізнялося від того, як я проводила час зі своєю сім’єю.
І я жодного разу не згадала про балет, принаймні про труднощі в ньому, жодного разу. Навіть хизуватися перед Гадсоном, навчаючи Еріка, було кумедно. Я не зациклювалася на швидкості свого одужання, не переймалася тим, що хтось претендує на моє місце, не хвилювалася, що Василь може не показати наш балет, якщо я не повернуся, повністю одужавши. Звичайно, я пропустила післяобіднє тренування, але, хоч як соромно було це визнати, — воно було того варте.
Це був ідеальний бальзам, щоб заспокоїти нові рани, яких мама завдала мені вчора.
Я помила другу ногу й озирнулася на стоянку. Джессіка заїхала забрати Еріка після роботи, а Гадсона ще не було біля пікапа, тож це означало, що він, напевно, чекає на мене. Вода перестала литися за таймером, і я всунула ногу назад у босоніжок, а потім попрямувала до пірса з краєвидом на ромбоподібній зоні відпочинку, проминувши чотири окремі входи до приватних душових ліворуч і наближаючись до точки, де будівля загиналася під кутом.
Лише один момент затьмарив мій день, і я досі не була впевнена, що робити зі знахідкою в машині Ґевіна. І чи мала я право або й обов’язок узагалі щось робити.
— Ти сказала, що не робитимеш цього! — Голос Гадсона спинив мене.
— Я сказала, що дам їй шанс, і я це зробила, — заперечила Керолайн, а моє серце обірвалося.
Може, вони говорили про когось іншого. Була ж надія, правда? Я поклала руки на новий сайдинг і притиснулася якомога ближче до будівлі, зазираючи за ріг.
— І річ не в тому, що вона не красива, не розумна чи погано ладнає з Джаніпер... — продовжувала Керолайн, дивлячись на Гадсона зі зболеним виразом обличчя.