— Я добре знаю, яка чудова Аллі, — перебив він, склавши руки на грудях.
А я ж сподівалася, що мова не про мене.
— ...бо вона саме така. І за будь-яких інших обставин я б вважала її чарівною. — Принаймні вона здавалася засмученою власним несхваленням.
— За обставин, якби вона не була Руссо. — Він похитав головою. — Ти, бляха, неймовірна.
Щастя цього дня випарувалося, ніби його ніколи й не було. З нею все завжди зводитиметься до цього, правда? Можливо, таким було прокляття маленьких містечок — тобі не дозволяли перерости ту роль, яку відвели раніше.
—Те, що її родовід паскудний, не має нічого спільного з тим, що я намагаюся тобі сказати. — Вона потягнулася до його руки, але він відступив, і вона не змогла торкнутися до нього.
Паскудний? У мене аж в очах потемніло. Я була Руссо. Моє прізвище відчиняло двері в будь-яку балетну трупу по всьому світу і зробило б те саме для Джаніпер, якби вона захотіла.
— Одного дня ти пошкодуєш, що взагалі вимовила ці слова, — пообіцяв Гадсон, і в мене похололо всередині. Керолайн і гадки не мала, що наговорює на власну доньку.
— Послухай мене, Гадсоне. Будь ласка. — Її благальний тон вдарив мене просто в груди. Я відчула її відчайдушне бажання достукатися до брата так, ніби це я цього хотіла. — Вона мила. Але не для тебе.
Мої нігті дряпнули сайдинг.
— Не починай про те, що вона поїде наприкінці літа. — Він опустив козирок кепки. — Ми цілком дорослі люди, здатні приймати рішення про стосунки на відстані, або переїзд, або сотні інших способів бути з тією людиною, з якою хочемо.
Дідько, він добре це подав. А я вважала хорошою актрисою себе.
— Думаєш, ти їй потрібен? — сказала з викликом Керолайн.
Кожен м’яз у моєму тілі застиг, а щоки помаковіли, наче вона вигукнула це мені в лице. Відчувати потребу в Гадсонові ніколи не було проблемою. А от утримати його поруч...
— Я в цьому збіса впевнений, а я знаю Аллі краще, ніж будь-хто. — М’яз на його щелепі сіпнувся, і він запхав руки в передні кишені своїх шортів для серфінгу. Я вже багато років не бачила, щоб він виходив із себе, але тут нічого не змінилося. Він мав от-от вибухнути.
— Ти знав її, — поправила вона. — Знав десять років тому. Я провела деякі дослідження...
Серце мало не вистрибнуло з моїх грудей. Які ще дослідження?
— Що ти, трясця, зробила? — Він опустив руки. — Якби ти не була моєю сестрою, я б уже й не говорив з тобою.
Я добре знала це відчуття.
— Вона зустрічається тільки з танцівниками. Тільки з людьми своєї професії, свого маленького елітного рівня й відповідних статків. А ти до них не належиш.
Вона дізналася про це з інтернету? Як довго я мала просто стояти тут і слухати це? Злість кипіла у мене в грудях.
— Я це знаю. — Він знизав плечима, руки досі були в кишенях. — І що з того? Досі я зустрічався лише з жінками, щодо яких був упевнений, що вони не чекатимуть на обручку. Усе змінюється, і мені начхати, з ким вона зустрічалася раніше, бо зараз ця жінка зі мною.
Добре, це було типу сексі. По-справжньому сексі... якби ми не прикидалися.
— Ти їй не потрібен! — закричала Керолайн. — Ти маєш припинити це, поки не зав’яз ще глибше. Я спостерігала за нею весь день. І на вечірці теж. Ти торкаєшся її, тягнешся за її рукою, приносиш їй їжу і дбаєш про неї, але вона не робить того самого. Вона запросила тебе на ту грандіозну вечірку, яку її балетна трупа влаштовує щоліта?
Я відступила й притулилася лобом до стіни, заплющивши очі, бо лють розпалювалася з кожним зауваженням Керолайн, яка вказувала на всі ті моменти, де я вже підвела Гадсона. Він переконав усіх, а я не доклала зусиль.
«Це. Мала. Бути. Ти». Мамині слова пробралися всередину. Здавалося, невдачі були темою тижня. Я підвела Гадсона й Ліну, а тепер підводила Джаніпер та Енн.
— Ми ще не говорили про це, — заперечив Гадсон.
— Саме так. Гадсоне, вона тебе не торкається. Я б навіть сказала, вона робить все можливе, щоб не торкатися тебе, а жінки не поводяться так поруч із чоловіками, які їм потрібні.
Та пішла вона. Ішлося не про помилку, а про навмисні дії. Мені він справді був потрібен, і саме тому старалася не торкатися, щоб не віддатися на поталу струму між нами, щоб не зробити помилку, яка знову залишила б мене зломленою наприкінці літа. Чорт, невже я вже зруйнувала наш план, бо — як завжди — була надто обережною?
— І що, вона не виставляє почуття на публіці...
І однак він мене захистив. Ще раз трясця.
— Вона навіть не всміхнулася тобі! Жодного разу. Може, ви чудові друзі, може, їй нудно чи самотньо, але я кажу тобі, що вона не вкладається у стосунки так, як ти, і вона розіб’є тобі серце, якщо ти не покладеш цьому край.