Годі. Я відштовхнулася від стіни й глибоко вдихнула.
— Це востаннє ми таке обговорюємо, — попередив Гадсон. — Я не розійдуся з Аллі. Ні сьогодні. Ні завтра. Ніколи, якщо це залежатиме від мене. Відпустити її було найгіршою помилкою в моєму житті, і чорт би мене побрав, якщо твоя нездатність витягнути голову з власної дупи коштуватиме мені єдиного шансу, який у мене з нею є.
Моє серце калатало, коли я відступила від стіни. Настав час виконати свою частину угоди. Просто роль. Це звичайна роль. Хоча це було не так.
Змусивши себе розтягнути губи в ніжній усмішці, я завернула за ріг.
— Ось ти де!
Гадсон почервонів.
— Алессандро...
— Я чекала в машині. — Перш ніж у мене здали нерви, я підійшла просто до нього, піднялася навшпиньки так високо, як тільки дозволяла моя щиколотка, взяла його вкрите щетиною обличчя у свої долоні й поцілувала.
Я відчула, як він швидко вдихнув, і молилася, щоб це не було занадто. Ми ніколи не домовлялися про поцілунки. Або їхню відсутність. Але я взяла й притиснула свої губи до його губ... нарешті. Я затрималася на секунду, рівно настільки, щоб мій пульс прискорився, а рот відчув його м’якість, а тоді приготувалася відступити й зіткнутися з наслідками свого підступного нападу.
Його рука обвилася навколо моєї талії, і він поцілував мене у відповідь раз, двічі, а тоді ніжно посмоктав мою нижню губу й провів по ній зубами, пробуджуючи кожне нервове закінчення в моєму тілі й збиваючи моє дихання.
Святий боже, усе скінчилося раніше, ніж я була готова до цього.
Він підняв голову й глянув на мене так, ніби ніколи раніше не бачив.
— Ми закінчили розмову, Керолайн. — Його погляд не відривався від мене.
Я не могла уявити собі життя, у якому мені набридне дивитися йому в очі.
— Я вже пішла, — пробурмотіла вона. Її кроки стихли, а ми з Гадсоном стояли й дивилися одне на одного.
— Ти поцілувала мене. — Його погляд перекинувся на мої губи.
— Я поцілувала тебе. — Мій голос опустився до шепоту, а руки зісковзнули з його обличчя. Я зайшла надто далеко. — Сердишся?
— Серджуся? — Він відпустив мою талію і позадкував, щоб між нами з’явився якийсь простір. — Я зараз відчуваю багато всього, але не впевнений щодо гніву. Залежить від того, що ти відповіси: ти чула цю суперечку?
Так. Із будь-ким іншим я б завагалася, обмірковуючи, яку відповідь він хотів би почути, але я погодилася казати йому правду.
— Трясця. — Він притулився спиною до перил і потягнув кепку назад. —Ти поцілувала мене, бо розлютилася на Керолайн.
—Так. —Піднявся вітерець, і я притиснула поділ сукні до стегон. — Щось таке.
Сім’я з двома маленькими дітьми піднялася сходами з пляжу і попрямувала до оглядового майданчика, зупинившись приблизно за три метри від нас, щоб помилуватися краєвидом.
Гадсон пробурмотів прокляття, а тоді відштовхнувся від перил, схопивши мене за руку, коли проходив повз.
Ми не говоритимемо про це тут.
Моє серце закалатало, коли я пішла за ним уздовж фасаду будівлі й увійшла в перші двері, які він відчинив. Ти грала роль. Але чи грала? Хаотичні, складні почуття піднімалися, і я намагалася вибудувати захист, який би тримав мене серед живих, але це було неможливо, коли мої губи все ще поколювало від того поцілунку.
Він відпустив мою руку й клацнув вимикачем, освітлюючи приватну душову кімнату з біло-блакитними кахлями, потім зачинив двері й замкнув їх. Звук клямки відлунював у моїй голові.
Ми були наодинці, а це означало, що я мала обрати: грати роль і посміятися з того, що сталося, чи бути чесною й віддати йому частинку себе справжньої, знаючи, що можу ніколи не отримати її назад.
—Ти почула її слова і захотіла довести, що вона неправа. — Він запхав руки в кишені й притулився спиною до дверей.
— Так. — Це була правда. Здебільшого.
М’яз на його щелепі смикнувся, і він стукнувся потилицею об двері, втупившись у стелю.
— Гадаю, це означає, що ти зараз сердишся. — Куди й поділася вся моя попередня бравада. Боже, було значно легше, коли я могла сказати собі, що ми прикидаємося, але в цій маленькій кімнаті все здавалося надто реальним.
— Наш перший поцілунок мав бути геть не таким.
— Ніколи не вважала тебе романтиком. — Жарт не вдався.
— Я чекав одинадцять років, щоб поцілувати тебе. — Сантиметр за сантиметром він опускав голову, тягнучи мене до себе своїми очима кольору морської хвилі. — Одинадцять років я думав, як воно — перетнути цю межу, уявляв собі всі варіанти... — Він похитав головою. — А ти бодай хотіла цього? Чи це було лише для того, щоб довести їй, що вона помиляється?
— Ти думав про поцілунок зі мною одинадцять років? — У мене стиснулося в грудях.