— Ти. Цього. Хотіла? — повторив він.
Безумовно, зараз був час захистити себе й збрехати. Але я не могла. Не Гадсонові.
— Так. — Моє зізнання луною відбилося від кахлів. — Як думаєш, чому я так швидко втекла від тебе, коли ми були у воді? Я не мала хотіти поцілувати тебе. Ми ж вдаємо, пам’ятаєш?
— Ні, не в цю мить. — Його очі потемніли, а мій пульс прискорився.
— І що це має означати? — Тепло поколювало мої щоки. Він раніше не дивився на мене так, ніби я була кимось, кого він хотів — ні, жадав. Насправді я не мала певності, що бодай хтось із чоловіків, із якими я була, колись дивився на мене з таким відвертим бажанням.
— Це означає, що мені потрібні п’ять хвилин. — Він витягнув з кишені телефон і потицяв в екран.
— І що саме ми вдаватимемо? — Я склала руки й намагалася контролювати калатання свого серця. — Що я не ненавиджу тебе? Що ця угода реальна? Які ролі ми граємо? — Будь-яка маска була кращою, ніж відсутність ролей.
— П’ять хвилин ми нічого не вдаватимемо. Лише ти і я. — Він показав мені таймер і натиснув «Пуск». Цифри замигали, коли увімкнувся відлік, і він сховав телефон назад у кишеню. — Ти зможеш?
— П’ять хвилин. — Я стиснула в кулаці свою сукню, щоб переконатися, що я не гола, бо саме такою раптом здалася собі. — Гаразд. Нічого не вдаємо.
Він кивнув.
— Зараз саме час піти, якщо ти не хочеш цього. — Він відштовхнувся від дверей і повільно рушив уперед, даючи мені достатньо часу, щоб піти. Запротестувати. Я не зробила ні того, ні іншого.
Випнувши підборіддя, я позадкувала, наштовхнувшись на раковину, коли він дійшов до мене.
— Ти досі тут. — Він поклав руки по обидва боки від мене, затиснувши мене між ними, а потім занурився в мій простір.
— Я досі тут. — Мій погляд упав на його рот, і мені стало важко дихати. Я мала піти, але не могла змусити себе вийти за ці двері. — Чого ти хочеш, Гадсоне?
— Я хочу той перший поцілунок. — Він обхопив мою щоку долонею і провів великим пальцем по нижній губі. — А ти?
— Це погана ідея. — О боже.
— Хочеш? — перепитав він.
Поцілувати його — по-справжньому поцілувати — було б абсолютно, цілковито безрозсудно, а це слово ніколи не стосувалося мене. Проте я хотіла поцілувати його більше, ніж зберегти безпеку своєї самотності. Я подивилася йому в очі й розгорнула руки, поклавши долоні йому на груди.
— Так.
— Аллі. — Він прошепотів моє ім’я, опустивши голову.
А тоді його рука ковзнула до моєї шиї, і він поцілував мене.
Так. Це було саме те, чого я хотіла, його рот рухався на моєму, разом із моїм, тиск був до болю солодким. Він погладив язиком центр моєї нижньої губи, і я відкрилася для нього.
Він застогнав, і ми поринули в чисте божевілля. Він поглинув мене вправними дотиками свого язика до мого, претендуючи на кожну чутливу лінію мого рота й руйнуючи мій ретельно вибудований світ.
Я пройшлася руками по його сорочці, оплела шию, притягуючи Гадсона ближче. Електричний струм пробіг моєю шкірою, і я поцілувала його у відповідь із десятирічною тугою. Між нами вибухнуло тепло, неприборкане й небезпечно мінливе. Його руки опустилися трохи нижче моїх сідниць, і він всадовив мене на край раковини, тримаючи свій рот над моїм, позбавляючи мене думок і логіки, замінюючи їх нагальністю і жагою, щодо якої я не була впевнена, що її можна задовольнити.
Чорт забирай, а він на цьому знався.
Він розсунув мої стегна і став між ними, торкаючись мене губами знову й знову, перебираючи пальцями волосся в мене на потилиці й нахиляючи мою голову нижче. Кількох секунд вистачило, щоб поцілунок вийшов з-під контролю, і ми дозволили цьому статися. Ми поглиблювали його допитливими руками й задихалися, надто відчайдушно бажаючи більшого, щоб зупинитися заради такої дрібниці, як повітря.
Я прикусила його нижню губу.
Він всмоктав мій язик у свій рот, і я застогнала.
Я скинула з нього кепку й провела пальцями по волоссю, притискаючи його голову до своєї.
Він провів рукою під моєю сукнею вздовж зовнішнього боку стегна, потім схопив мене за нього й міцніше притиснув до себе. О боже. Він був пружний і гарячий, і саме тут мав бути.
— Гадсоне, — застогнала я, а він відповів поцілунком — сильнішим, глибшим, довшим, доки я не пізнала його рот, як свій власний, а смак солі та Гадсона не закарбувався в моїй пам’яті.
Так. Довбане так. Саме таким мав бути поцілунок. Як я прожила двадцять сім років, не відчуваючи такого прискореного серцебиття? Цього непереборного голоду? Я хотіла його. Я жадала його. Він був жаром і теплом, а я надто довго була такою збіса змерзлою. Він міг попросити будь-що, і я б дала все, аби тільки він не припиняв мене цілувати. Я хотіла віддавати, хотіла відчути кожен сантиметр його шкіри на своїй, хотіла, щоб він відсунув тканину мого купальника вбік і торкнувся мене.