— Бо поцілувала чоловіка, через якого в тебе майже пів життя душа не на місці? Бо потай крутишся біля мами тієї дівчинки, щоб маніпулювати нею? Бо втекла від своєї групи підтримки під час відновлення після серйозної травми, відмовлялася брати кляту слухавку й змусила мене орендувати автівку та вести її — чого я не робила відтоді, як повернулася на Мангеттен, — з найменшого у світі аеропорту, бо у цьому пляжному містечку Ніколас-Спарксвілль немає «Убера»? — Вона перекинула свої довгі чорні кучері через плече, коли вітер посилився.
Мій рот наповнився гірким присмаком від картини, яку вона намалювала. Ніщо так не бадьорить, як вичитування.
— Так, — нарешті сказала я. — Через усе це. — Сейді знайшла яскраво-жовтий м’яч і побігла назад по траві навколо басейну. — І що мені тепер робити? З усім цим?
— А мені звідки знати? — Вона нахилилася і взяла м’яч у собаки.
— Ти ж найрозумніша жінка, яку я знаю. Закінчила коледж у двадцять, а медуніверситет у двадцять три, це якщо коротко. — Я навіть до коледжу не вступила. Трупа поглинула моє життя в сімнадцять, того ж року, коли я отримала атестат про середню освіту онлайн.
— Я спеціалістка зі спортивної медицини, а не психі-атриня. — Вона кинула, і м’яч приземлився десь поблизу кущів. — І про що ти, трясця, думала, заводячи собаку? Ти ж знаєш, що Василь не дозволить їй ошиватися поруч зі студією. Цей чоловік ненавидить все, що пов’язане з радістю. А ти в тій будівлі майже по дванадцять годин на добу. Оце так шарварок, Аллі.
— Знаю. — Я дивилася, як Сейді мчить за м’ячем, і мріяла, щоб радість давалася так легко. — Як там Матіас?
Усмішка розпливлася її обличчям.
— Досі ідеальний хлопець. Досі проводить забагато часу в лікарні, але це очікувано для хірургічної ординатури. І не змінюй тему. Моє життя — не катастрофа. Як твоя мама?
Сейді побігла назад, перестрибнувши через шезлонг у внутрішньому дворику.
— Зла. Рейчел казала, що твоя мама приїздила до неї кілька тижнів тому. — Елоїз була єдиною сторонньою людиною, якій мама дозволяла з’являтися в її школі. Вони танцювали разом більше ніж десять років. — У неї все гаразд?
— Каже, що так. — Кенна зітхнула. — 3 головою поринає у всі ці дурниці з керівництвом трупою. Думаю, вона водночас компенсує відсутність твоєї мами й намагається зайняти себе чимось, щоб уникнути реальності, у якій її найкраща подруга не повернеться до Нью-Йорка.
— Але ти не психіатриня. — Сейді кинула м’яч мені в ноги, її язик звісився набік, вона гучно хекала. — Мені дуже шкода, що я не передзвонила.
— Я знаю, що тобі шкода. Це не виправдовує тебе, але я сама уникала тебе кілька разів.
— Коли була в ординатурі. Це не те саме. — Існують друзі, які знають, коли в тебе поганий день. Ми з Кенною знали, якщо в однієї з нас був поганий рік. — Востаннє, — сказала я Сейді, а тоді щосили кинула м’яч. — Ти збираєшся запитати мене про щиколотку?
— Ні, якщо ти не хочеш про це поговорити. — Кенна подивилася в мій бік. — Я тут не як лікарка трупи. Я — твоя подруга. У документах сказано, що я в триденній відпустці за власний рахунок. Ніхто не знає, що я тут, окрім Матіаса.
Обхопивши себе руками за талію, я перевела погляд від Сейді на безкраї простори океану за скелями. Йому було байдуже, танцюватиму я чи піду на пенсію, поцілую Гадсона чи піду геть. Хвилі набігатимуть незалежно від моїх стосунків з Джаніпер, і вони будуть тут через безліч часу після того, як від нас залишаться лише спогади. У якомусь сенсі моя нікчемність була достатньо втішною, щоб я нарешті змогла висловити правду.
— Я повторюю, що зі мною все буде гаразд, але не знаю, чи зможу повернутися після цього. — Я прошепотіла зізнання, вперше пропустивши його крізь вуста. Даючи йому голос... даючи силу. — Я просто знаю, що не зможу відновитися в будівлі, де кожен соліст дивиться на мене і свідомо чи підсвідомо сподівається, що я не відновлюся.
— Можна зрозуміти. — Вона оглянула задній двір. — Не впевнена, що переховування тут допоможе. Мені байдуже, яке в тебе там обладнання, мене воно не замінить.
— Це я знаю. — Я взяла м’яч у Сейді й почухала їй голову.
— Хочеш, щоб я допомогла? — запропонувала Кенна.
У грудях спалахнула надія, але швидко згасла.
— Я не можу проходити реабілітацію в Нью-Йорку, а Василь нізащо не дозволить тобі приїхати сюди, щоб працювати зі мною однією. Ти надто важлива для трупи.
— Це не відповідь. І ти здивуєшся, на що Василь піде заради тебе. Він досі тримає твій балет «Рівнодення» у короткому списку на осінь, а ти навіть не повернулася. — Вона нахилилася погладити Сейді, через що її ідеально скроєні штани миттєво вкрилися собачою шерстю.