— Я буду вдячна, якщо ти мене оглянеш, поки тут. — Ось, я попросила про допомогу.
— Тоді так і зробимо. — Вона підвелася, потім стала навшпиньки й подивилася через задній двір на пляж унизу.
— Що ти там шукаєш? — Я приєдналася до неї.
— Просто дивлюся, чи не блукає пляжем білий чоловік середніх років у пошуках порятунку та пляшки зі старими любовними листами.
Я пирхнула.
— Не смійся з мене, Алессандро. Я проїздила через місто. Ми обоє знаємо, що одразу після Дня подяки тут з’являється забагато фермерів, які вирощують ялинки та тільки й чекають, щоб вкрасти душу якоїсь мангеттенської дівчини й навчити її по-справжньому цінувати свята. — Вона здригнулася од відрази.
Ми розвернулися, щоб піти до будинку, і побачили Енн, яка виходила із задніх дверей, тримаючи в руках ще одну квіткову композицію для столу. Вона завмерла, а потім усміхнулася.
— Кенно! Не знала, що ти приїдеш!
Кенна начепила усмішку, бачити яку я не побажала б і найлютішому ворогові.
—Як справи, потуральнице?
* * *
— Я зміню налаштування, і подивимося, що в тебе вийде, — сказала Кенна за два дні, коли я лежала горизонтально на реформері в нашому спортзалі. Досі я стрибала з вагою, меншою за свою власну.
— Схоже на справжнє катування. Зробімо це. — Я стиснула руки в кулаки й вперлася ногами в платформу.
— Краще ти помучишся тут, ніж впадеш. — Кенна вискочила з-за машини. — Із того, що я бачу, ти готова. — Вона підійшла до кінця дошки, потім легенько нахилилася, її погляд сфокусувався на моїх ногах. — Зігни коліна в пліє.
Я послухалася. Подушки для плечей на тренажері ковзнули разом зі мною.
— Переходь у напівпальці, — проінструктувала Кенна.
Я перенесла свою вагу на п’яти, зосередившись на постановці стопи й стабілізації гомілковостопних суглобів. Усе, що було нижче талії, протестувало, але я не хотіла прислухатися. Це було друге тренування за день, і після вчорашніх занять моє тіло голосно нагадувало мені, наскільки я не в формі.
— Тепер релеве, — наказала вона.
Моя права щиколотка от-от мала затремтіти, але я витягнулася, випростуючи ноги, оскільки реформер додавав опору, імітуючи мою вагу. Піт виступив в мене на лобі.
— Я тебе зараз ненавиджу, — пискнула я.
— То все слова. Опускайся.
Я повільно опустила п’яти на дошку.
— Здається, вона зараз зомліє.
У передній частині студії пролунали кроки, їхній ритм підказав мені, що це Енн.
— У якийсь момент ти маєш почати довіряти своєму тілу. — Кенна стояла, склавши руки на грудях. — Зроби це ще раз.
— Ти впевнена, що їй можна в релеве? — Енн насупила брови, підійшовши до Кенни.
— Я впевнена, що єдина лікарка в кімнаті, — відповіла та.
— Не сваріться. — Я відокремила себе від болю і змусила до ще одного повторення.
— Це не сварка, якщо я автоматично виграла. Іще раз. — Кенна вивчала мою щиколотку, поки я повторювала рух. — Здається стійкою.
— Їй боляче, — запротестувала Енн.
— І що? Назви хоч один випадок, коли танці не приносять болю. — Кенна змістилася до мого правого боку й присіла, поки я робила ще одне повторення. — Я оглядала її вчора вранці і ще раз вчора ввечері після тренування. Вона вже готова до підйому, хоч і не на сто відсотків. Минуло майже п’ять місяців після операції, і вона добре попрацювала над відновленням м’язів литок. їй просто бракує впевненості.
— Годі говорити про мене так, ніби мене тут немає. — Я вдихнула під час наступного повторення. Тут мій телефон задзижчав на маті праворуч від голови.
— Ти продовжуй, а я гляну телефон. — Кенна підняла його, поки я працювала над релеве. — О, чи не четверте це повідомлення від такого собі Гадсона Елліса відтоді, як ми тут.
— Що там написано? — Енн нахилилася ближче.
— Люблю бути глядачем у власному житті, — пробурмотіла я, повільно опускаючись.
— То перестань дивитися і зроби щось. — Кенна передала мені телефон.
ГАДСОН: Можемо поговорити?
ГАДСОН: Будь ласка.
ГАДСОН: Я згадував, що мені шкода?
Ці надійшли протягом останніх тридцяти шести годин.
ГАДСОН: Для ясності: я не прошу вибачення за те, що поцілував тебе.
Ох. Було б легше ігнорувати його, якби я не уявляла цей поцілунок щоразу, коли заплющувала свої кляті очі. Я зітхнула й сіла, схопившись руками за тренажер.
— Пообідаймо.
Ми їли за кухонним острівцем, а я лишила повідомлення без відповіді, бо не знала, що сказати.
— Дуже смачно, Енн. — Кенна підчепила виделкою ще один шматок лосося праворуч від мене. — Дякую, що готуєш.