Що могло бути такого важливого в машині?
О боже, невже Енн і Єва були з...
Бах. Жар ударив мені в обличчя й осяяв ніч.
Машина вибухнула.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
АЛЛІ
ReeseOnToe: Боже, вона найкраща. Я дивитимуся її в «Жізелі» сьогодні ввечері, не можу дочекатися!
Десять років по тому
Мій палець завис над улюбленим плейлістом. Сьогодні не варто було ризикувати, тож я натиснула на звичний набір композицій, а тоді поклала телефон поруч на ковдру. Взявши голку з ниткою, почала працювати.
Колоти. Штовхати. Тягнути. Колоти. Штовхати. Тягнути.
У моїх навушниках звучала «Жізель» Адольфа Адама. Знайома музика притлумлювала всі думки, окрім тих, що стосувалися майбутнього виступу. Минулого вечора я на секунду спізнилася з діагональними стрибками під час варіації в першому акті, і таке не могло повторитися. М’язова пам’ять керувала моїми руками, коли я пришивала нижню частину колготок до одного з пуантів, які приготувала для прем’єри.
На моєму місці мала бути Ліна. Вона ідеально підходила на цю роль, про що наша мама без вагань нагадувала мені протягом останніх трьох місяців репетицій.
Колоти. Штовхати. Тягнути. Я шила так, ніби нитка могла затягнути десятирічну рану печалі, яка так і не загоїлася.
І до дідька нездорову щиколотку — усе сьогодні мало бути ідеальним.
Прийде мама, і вона запам’ятає з виступу лише недоліки. Моя рука затремтіла, голка проколола тканину й вжалила мене в кінчик пальця. Я вилаялася на гостре жало, інстинктивно піднесла палець до рота, а потім перевірила, чи не пошкодила шкіру. На щастя, та була червона, але не проколота.
Усе в моєму житті вело до цієї миті. Кожна година біля станка. Кожен зламаний ніготь — і навіть палець на нозі, кожен місяць реабілітації після аварії, навіть тендиніт4, який, здавалося, ніколи не мине. Заради цієї ролі на цій сцені з цією трупою я пожертвувала своїм тілом, своїм часом, своїм психічним здоров’ям і навіть видимістю нормальних стосунків з тією жінкою, яку я відчайдушно хотіла змусити пишатися мною сьогодні ввечері.
Я пожертвувала ним.. Знайомий біль пульсував у такт моєму серцебиттю, значно сильніший, ніж укол голки. Чи це він пожертвував мною? Моя рука завмерла.
— У тебе там усе гаразд?
Музика заглушила Євине запитання, тому я витягнула навушник і подивилася через плече. Вона сиділа на єдиному стільці в моїй гримерці. Гострі карі очі моєї молодшої сестри зустрілися з моїми в туалетному люстрі, коли вона відвела олівець для губ, не до кінця нафарбувавшись.
— Аллі? — Вона вигнула дугою підмальовану брову. Єва, можливо, видавалася наймилішою з нас: обличчя сердечком, витончені риси й великі очі, які могли удавати невинність з разючою правдоподібністю. Але вона найшвидше із сестер Руссо завдавала удару, коли її ранили... або просто ставили в незручне становище.
Цілком закономірно, що вона була найбільше схожою на нашу матір, адже мама мала талант проливати першу кров.
— Усе гаразд. — Я запроменилася відполірованою усмішкою. Зараз не можна було зациклюватися на мамі. Інакше моє серце битиметься швидше, дихання стане уривчастим, а горло перехопить ось...
Дідько. Вигнувши шию, я ковтнула клубок у горлі, який ставав усе більшим.
Ось так. Я вдихнула через ніс і видихнула ротом, щоб знищити клубок і вгамувати наростання нудоти, яка завжди стискала мій шлунок перед виступами. Сьогодні вона нагадувала цунамі.
Євині очі в дзеркалі трохи звузилися.
— Чому я тобі не вірю?
Якого біса я давала їй привід хвилюватися через мене, та ще й перед її першим виступом у трупі? Я знала щонайменше чотири пари сестер, які танцювали в одній трупі по всій Америці, але ми точно були єдиними в Метрополітен-балеті.
От тільки нас мало бути троє.
— Нема причин для хвилювання. — Я повернулася до свого пуанта, поклавши лівий навушник поруч на м’яку сіру ковдру, а в правому оркестр саме перейшов до варіації. Штовхати. Тягнути. Зосередившись на методичному русі голки та нитки, я прокручувала в голові хореографію варіації. Це була одна з моїх найулюбленіших варіацій у світі, хоча легшою у виконанні вона від цього не ставала.
Ось. Учора ввечері під чає генеральної репетиції була мить, коли адреналін перестав приховувати біль у моїй щиколотці, що змусило мене завагатися й збитися з ритму. Я надто тиснула на себе, але цього вимагала роль.
— Як твій ахілл? — запитала Єва, ніби прочитавши мої думки.
— Нормально. — Будь-яка інша відповідь змусила б Єву за лічені секунди побігти до Василя через сестринську турботу.
— Брехуха, — пробурмотіла вона, порпаючись у косметичці. Її рухи ставали дедалі більш рвучкими. — Та де вона?