— Прошу. Приємно бути корисною, — відповіла Енн зліва, штрикаючи ножем свою страву. — І знаєш що? Я не потуральниця.
Я застогнала й нахилилася, щоб поправити гетри, бо відчувала, що після обіду Кенна поставить мене до станка.
—Досі так вважаєш? — запитала Кенна.
— Вона вмирала в Нью-Йорку, — відповіла Енн, нахилившись вперед і дивлячись повз мене.
— Вона? — уточнила Кенна. — Чи ти?
Моя виделка дзенькнула об тарілку.
— Вона нічого не робила, тільки тренувалася, прикладала лід до щиколотки та спала. Єва не могла змусити її поспілкуватися з кимось чи навіть піти в студію, щоб бодай людей побачити. Тож, так, я привезла її до нашого пляжного будинку, де є повноцінний тренажерний зал із тим самим реабілітаційним обладнанням, що й у трупи, повноцінна балетна студія та зміна обстановки. Якщо ти вважаєш це потуранням, то й гаразд. — Енн розвела руками. — Я потуральниця.
— Енн, — почала я повчально.
— І подумати тільки, ти ж завжди була адекватною, — пробурмотіла Кенна.
— Але ми обидві знаємо, що заради Аллі я готова на все, — продовжила Енн. — Навіть покинути Мангеттен і готувати все для гала-вечора звідси. І так, я хочу, щоб вона одужала, хочу, щоб повернулася на сцену, якщо вона цього бажає, але для мене значно важливіше, щоб Аллі була щасливою, ніж щоб вона була примою. — Вона сіла на місце.
— Я маю бути присутньою при цій розмові? — запитала я.
— Усе так і є, — погодилася Кенна. — А проте це потурання. Ти чудова сестра, Енн. Просто не інструкторка з балету.
— Цього я не можу заперечувати. — Енн зітхнула й взялася за рибу не так агресивно. — Однак Аллі вже переросла Мадлен, — пожартувала вона.
Проте студія Мадлен не могла бути єдиною в цьому місці. Не з її післяобіднім розкладом, якого вона не змінювала.
— Хто ще тут викладає? — запитала я. — Не для мене, просто цікаво, які студії отримають запрошення на «Класику». — До неї залишалося два місяці.
— їх кілька. — Енн кивнула. — Джерардова, Вінні Вотерс, Квінн Токіне...
— Квінн Токіне відкрила студію? — Мої брови злетіли вгору.
— Так, близько року тому. — Вона махнула виделкою. — Десь біля Седарвіля. А що? Коли ти востаннє бачила її?
— На останній Євиній «Класиці». — їй було вісімнадцять, якщо я правильно пам’ятаю. — Отже, сім років тому? Майже впевнена, що вона посіла друге місце.
Енн кивнула.
—Я, здається, чула, що вона розірвала хрестоподібну зв’язку абощо. Хай що б там було, її кар’єра закінчилася досить швидко.
— Це сумно, — пробурмотіла я.
— Так завжди, — погодилася Кенна. — Але тебе це не стосується.
Ми закінчили обід, і Кенна наказала мені йти до станка.
Босоніж я стала на місце, яке завжди було моїм — третя дзеркальна панель, і приготувалася до болю.
Вона працювала зі мною з драйвом інструкторки, якою була її мати, і уважністю лікарки, поки Енн нервово спостерігала за нею, занотовуючи вправи, на яких Кенна хотіла, щоб я зосередилася в найближчі кілька тижнів.
— Не можу. — Я похитала головою після її останньої команди. Піт стікав потилицею, а кожен м’яз мого тіла волав.
— Можеш, — виправила вона мене. — Просто не хочеш, і я думаю, що це половина проблеми. — Вона побарабанила пальцями по станку.
— Це неправда, — заперечила я, трохи завівшись.
Страх тримав мене в своїх обіймах і стискав.
— Ну ж бо. Ти була в таких ситуаціях раніше. Знаєш, які відчуття. — Вона нахилилася і знизила голос. — І нікому в цій кімнаті немає діла, якщо вийде неідеально. Софі тут немає. Якщо ти цього не хочеш, ніхто тебе не засудить. Хочеш піти на пенсію раніше? Утекти від тиранії трупи? Я надішлю листа, що це травма, яка поклала край твоїй кар’єрі. Прикрию тебе. Але якщо є шанс, що ти досі хочеш бути примою, то вперед. Час відпочинку скінчився, зараз час тиснути. Чого ти хочеш, Аллі?
Чому останнім часом всі мене про це питали?
Я глянула на світлину нас чотирьох, на яскраву, заразливу усмішку Ліни, потім на Енн, яка щось писала в блокноті. Якби будь-яка з них була на моєму місці, вони билися б з усіх сил, щоб зберегти його.
Мама не погодилася б ні на що менше, ніж моє повернення як головної танцівниці в її трупу.
Я поставила ноги в першу позицію і звелася на півпальці, ігноруючи опік болю над правою п’ятою. Ребра зімкнуті. Плечі опущені. Потім піднялася в релеве, випростуючись до самих кісточок.
Біль пробіг задньою частиною литки, тупий, але невідступний. Я проігнорувала його своїм звичним методом, вдаючи, що це просто базовий рівень болю, і напружила стегна й прес. Мої квадрицепси та сідниці нагадали мені, що минуло надто багато часу.
Проте моя щиколотка не тремтіла, не хиталася і не вигиналася. Вона не виказувала ентузіазму, але виконувала роботу, яку я їй доручила.