Кенна всміхнулася.
— Зроби це ще раз.
Я виконувала повторення, поки вона віддавала накази, і коли ми закінчили, щиколотка пульсувала з наполегливістю, яку я не могла ігнорувати.
— Приклади лід. Усе значно краще, ніж ти сама думала, — сказала Кенна, коли я робила розтяжку після заняття. — І це за двадцять тижнів після операції? Ти зможеш вдягнути підбори на гала-вечір. Це має заткнути рота Шарлотті та іншим пліткарям.
—За два тижні? — перепитала Енн.
— Гала-вечір за два тижні? — Я сіла, склавши ноги одна на одну, потім нахилилася вперед, щоб розслабити спину.
—Так. — Очі Енн звузилися. — І я працювала над ним місяцями, тож навіть не думай про те, щоб не з’явитися, їй будеш у цьому музеї, навіть якщо мені доведеться тебе туди тягнути.
— Ось, оце не потурання, — усміхнулася Кенна.
— Не ставай на її бік. — Я похитала головою й сіла. — Звісно, я піду. Василь сьогодні вранці надіслав електронного листа, у якому пише, що хоче поговорити зі мною та Айзеком, а це означає, що йдеться про «Рівнодення».
—Я б сказала, що роль, створена для тебе, варта того, щоб туди піти. — Кенна сіла на зелену кулю-балансир.
— Я вже відповіла на запрошення від тебе й Гадсона. — Енн сховала блокнот під пахву.
Гадсон? У мене в животі затремтіло, і йшлося не про метеликів. Більше нагадувало ос.
— Я не піду з Гадсоном. Упевнена, що вдавані стосунки існують лише в межах округу. — Везти Гадсона до Нью-Йорка? Навіть якби він захотів поїхати — у чому я сумнівалася, — це означало б впустити його в моє справжнє життя... де він зміг би знову завдати мені болю, якби захотів.
— О ні, підеш. — Енн кивала на кожному слові. — Ти казала, що Керолайн вже зробила з цього проблему.
— Так і є. — Кенна підстрибнула на м’ячі.
— Там будуть фотографи та журналісти...
— Саме так. — Енн помахала мені ручкою. — Керолайн побачить світлини, і ми станемо на крок ближчі до того, щоб вона прийняла ваші стосунки, а за ними й нашу сім’ю. А з цим, якщо ти не помітила, усе не дуже добре, хоча час спливає, адже ти повернешся до Нью-Йорка в серпні.
— Як і ти. І всі побачать фотографії. Ти просиш мене винести на публіку стосунки, яких не існує. — Я розсунула ноги. — Може, допоможеш? — підняла брови до Кенни.
— Я вважаю всю цю ситуацію бомбою уповільненої дії. — Вона підскочила. — Але якщо є шанс побачити, як чоловік, який практично саботував усі твої стосунки, навіть не підозрюючи про це, мучитиметься, намагаючись вписатися у твій світ бодай на один вечір, то я на боці Енн. Має бути весело.
— Дякую. — Енн усміхнулася й розправила плечі, а тоді нахилила голову набік. — Чекай, ти сказала, що вважаєш ситуацію...
— Бомбою уповільненої дії, яка от-от вибухне у вас перед носом. — Кенна кивнула. — Я розумію, що вона Лінина донька, і ви, напевно, маєте якісь сильні, складні почуття через те, що вона — остання її жива часточка, про що вам неодмінно слід поговорити з вашими психотерапевтами, але вислухайте мене. — Вона спинила м’яч. — Якби вона була вашою донькою, як би ви поставилися до того, що тут відбувається? І що б робили, якби це стало відомо?
Я здригнулася. Про це я вже думала раніше.
— Якби вона була моєю... — Голос Енн здригнувся, і мої груди стиснулися, коли вона відкашлялася й спробувала зберегти самовладання. — Мені б хотілося думати, що я стала б щасливішою, якби більше людей у світі любило її. І мені не було б так важко, якби ці морально сірі дії були необхідністю. Ми просто хочемо знати нашу племінницю.
Кенна подивилася в мій бік.
— Мене хвилює, чого хоче Джаніпер. — Я схопила свою пляшку з водою і підвелася. — Здається несправедливим, що вона мусить чекати ще вісім років, щоб дізнатися свою історію й те, звідки вона родом. І так, у мене дуже складні почуття щодо того, чим я зобов’язана Ліні і чи включає це допомогу її доньці танцювати так, як танцювала та.
— Я не заздрю становищу, у якому ти опинилася, — визнала Кенна, зводячись на ноги. — Думаю, на сьогодні ми закінчили.
—Ти молодець, Аллі. Піду принесу льоду для твоєї щиколотки.
— Дякую.
— Ось для чого потрібні старші сестри-потуральниці. — Енн вийшла зі студії, а Кенна підійшла до мене.
— Тобі слід почати стрибати на батуті, тренувати опір.
Я кивнула:
—Дякую, що приїхала сюди.
— Та ясно. Ти б зробила те саме для мене. — Її погляд кинувся до прочинених дверей. — Дві речі. Твій стан здоров’я дозволяє тренуватися на пуантах. Я не збираюся ставитися до тебе як до дитини, розповідаючи, що це треба робити повільно. Ти знаєш своє тіло. Роби з цією інформацією, що хочеш.