Вона здавалася розлюченою.
— Я так розумію з цього погляду, ти теж не схвалюєш? — запитав я.
Її обличчя повернулося в мій бік, погляд притиснув мене до стіни, перш ніж вона перевела його назад на клас.
— Сядь, бо вона тебе побачить.
—Я сподіваюся, що так і буде, — зізнався я, складаючи руки на грудях. — Принаймні тоді вона матиме уявлення, у яку халепу вклепалася.
— Ну, я спостерігаю за уроком і не хочу, щоб вона побачила мене, — відповіла вона. — Тож сядь.
Гаразд. Я присів, впершись плечем у стілець Аллі й намагаючись запхати своє тіло в простір, розрахований на немовля. Аромат її парфумів вдарив мені в голову, як шот ідеальної текіли, і я глибоко вдихнув, уже готовий сп’яніти. Принаймні в цього ранку був один позитивний момент.
— Коли ти дізналася?
— Побачила її сумку в машині Ґевіна на пляжі, а решту з’ясувала близько п’яти днів тому, але хотіла впевнитися, перш ніж розповідати тобі, — сказала вона, впираючись ліктями в коліна й нахиляючись вперед. — А ти?
— Ґевін зателефонував хвилин двадцять тому й сказав, що не зможе її забрати. — Мої щелепи стиснулися. — Тож я досі намагаюся це осягнути. — Я оглянув клас, у якому було близько двох десятків дівчат, і помітив Джаніпер у першому ряду. — Вона в пуантах?
— Ага. — Аллі кинула це слово, перевівши погляд на годинник над моєю головою. — І ще сім хвилин так і триватиме.
— Не можу повірити, що він діяв за моєю спиною, — пробурмотів я.
— Не можу повірити, що вона це зробила. — Від неї війнуло сарказмом. — Хоча про що це я, звісно, вірю, що вона це зробила. Подивись, що вона змусила робити нас.
— Правда. — Я глянув на годинник. Залишилося шість хвилин, і я мав використати їх максимально ефективно. — Я купив сьогодні смокінг.
— О! — Вона зиркнула на мене, а тоді знову повернулася лицем уперед. — Дякую.
— Хочеш залишитися на вихідні в Нью-Йорку?
— Це не обов’язково. У мене заплановано кілька зустрічей у п’ятницю по обіді, тож якщо ти з’явишся там до вечора суботи, усе буде гаразд. — Вона потягнула рукав на зап’ясток, коли той зісковзнув.
— Я взяв відгули, тож можу поїхати з тобою, — незграбно запропонував я.
— Добре, було б чудово.
Минуло кілька хвилин мовчання, але я мусив запитати, мусив дізнатися.
— Твоя мама буде на вечорі?
— Ні. — Вона похитала головою, не відводячи погляду від Джаніпер. — Сумніваюся, що вона коли-небудь знову бодай ногою ступить у Нью-Йорк. Вона обрала, де хоче бути.
Точно, вона ж десь викладала. Що ж, одним клопотом менше.
Вчителька закричала, звук приглушило скло, а очі Аллі звузилися, коли дівчинка, що стояла поруч із Джаніпер, заплакала.
— Хотів би я побачити, як вона підвищить голос на Джаніпер, — пробурмотів я.
— Меґан, здається, Олівія плаче! — вигукнула одна з мам праворуч.
— Знову? їй справді варто навчитися сприймати конструктивну критику.
Аллі стиснула кулаки.
—Хочеш, щоб я зняв номер у Нью-Йорку? — запитав я її, і дідько б мене вхопив, якщо моє серце не тьохнуло.
— Hi. — Вона похитала головою. — Ціни на готелі там захмарні. Заночуєш у моїй квартирі.
Перемога.
— Наче непогано. — Я боровся з усмішкою.
Голос вчительки підвищувався, поки дівчата повторювали якусь хореографічну композицію, а потім вона кинула пляшку з водою в лінію дзеркал.
Ох, трясця, не думаю, що так можна.
—У Квінн сьогодні знову не найкращий настрій, — зауважила одна з мам, ніби нічого не сталося.
Я поворухнувся, щоб підвестися, та Аллі поклала руку мені на коліно.
— Не треба. Ти погіршиш усе.
—Я маю просто дивитися, як доросла людина кидає речі за метр від нашої племінниці? — прогарчав я.
— Так. — Рука Аллі напружилася, ніби вона була ременем безпеки, а я — дитиною в автомобільному кріслі. — А потім ти довіриш мені розібратися із цим. Це моя стихія.
Мої брови піднялися. Я ніколи не бачив, щоб Аллі підвищувала голос на когось, окрім мене.
— Гаразд, але якщо наступна річ, яку вона кине, влучить у Джаніпер...
— Не влучить. Вона не хоче завдати дівчатам фізичної шкоди, лише емоційної. — Вона прибрала руку.
Що це за садистське лайно?
Залишилося чотири хвилини. Часу обмаль, але тут, у кутку, була дрібка приватності, і ми мусили це обговорити.
— Слухай, про те, що сталося на пляжі...
— Не згадуй про це. — Вона напружилася.
— Аллі...
— Я серйозно, Гадсоне. Не згадуй про це. — Її підборіддя піднялося вгору. — Наскільки мені відомо, тих п’яти хвилин ніколи не було.
Чорт забирай. Мої груди стиснулися, ускладнюючи наступний вдих.