Я раптом зголоднів.
Вона повернулася обличчям уперед, і її очі спалахнули, коли зауважили мене. Погляд обвів мене з ніг до голови з явним схваленням, губи розтулилися, коли вона сповільнила кроки, спинившись, щоб ми були на одному рівні.
— Гадсоне.
— Ти просто клята мрія, Аллі. — Мрія, до якої протягом наступних кількох годин мені не тільки було дозволено, але й рекомендовано торкатися. Я обхопив її талію долонею і пригорнув до грудей, зупинивши свій рот за кілька сантиметрів від її. — Справді перехоплює подих. — Я провів губами по її губах, намагаючись не розмазати макіяж.
—Дякую. — Вона усміхнулася куточком рота, коли я обережно поставив її назад на сходинку. — Смокінг пасує тобі надто сильно, щоб знову з’являтися в ньому на людях.
Навіть знаючи, що вона просто грає роль, я не міг не всміхнутися.
— Ага. Особливо, коли ти так робиш. — Вона погладила мою ямочку кінчиком пальця.
— Не думаю, що нас знайомили. — Вищий із двох чоловіків спустився сходами. Світло надавало його сріблястому волоссю та блідій шкірі рожевого відтінку. — Василь Козлов, художній керівник Метрополітен-балету.
— Гадсон Елліс, — відповів я, потискаючи його м’яку руку.
— А! Новий хлопець Алессандри! — Він подарував мені відполіровану усмішку, яка змусила мене подумати, що всі в балетній трупі Аллі ходили на один і той самий курс з усміхання. — Про вас тут чимало пліткують. Сподіваюся, ви не будете проти, коли ми знову вкрадемо її восени.
— Усе, що робить щасливою її, ощасливлює й мене. — Плітки?
— Ось це правильна відповідь, коли зустрічаєшся з кимось таким неймовірним, як Алессандра. — Він послав у її бік сповнений обожнювання погляд. — Мушу визнати, я мав сумніви, коли ти сказала, що прийдеш із кимось. Я знаю, яка ти в любовних справах. — Він грайливо знизив голос. — Саме тому я попросив Анну пересвідчитися, що на його картці вказано «гість» на випадок, якщо ти передумаєш.
Мої брови злетіли вгору. Яка підла деталь, щоб її підкреслювати.
— Енн, — поправила його Аллі, блиснувши зубами. — І ми з Гадсоном близько знайомі вже понад десять років. Тож можна було писати на картці його ім’я.
— Байдуже. — Його погляд змістився вліво, і він підняв руку. Його усмішка поширшала. — О, моя люба. — Жінка зі сріблясто-чорним волоссям підійшла до нього, обвила його талію рукою так само, як і він її. — Дозвольте представити вам мою дружину, Даніку, виконавчу директорку трупи. Дані, це теперішній кавалер нашої Алессандри. Він рятувальник чи щось таке.
Ой, та на бога. Добре, що моє его не було вразливим.
— Плавець-рятувальник берегової охорони, — уточнила Аллі. Її усмішка досі була яскравою. — Стрибає з гелікоптерів і рятує людей, коли їхні човни тонуть. — Вона спустилася ще на одну сходинку й переклала клатч в іншу руку, щоб переплести свої пальці з моїми, і мені довелося триматися з усіх сил, щоб не нахилитися і не зацілувати її до смерті. — Насправді це одна з найважчих робіт у світі. Більшість людей не мають достатньої кваліфікації, щоб почати, не кажучи вже про те, щоб закінчити навчання.
— Неймовірно! — Даніка нахилила голову в мій бік. — Ви часто рятуєте людей?
— Час від часу, — кивнув я.
— Він врятував мене, — сказала Аллі, погладжуючи своїм великим пальцем мій. — Так ми познайомилися, коли були дітьми.
— Чарівно. — Даніка поплескала Василя по руці. — Любий, ми справді мусимо привітатися з Джемондами до початку виступу. Вони вже розмовляють із Максимом, і це такі великі благодійники, що було б помилкою не привітатися.
— Обов’язок кличе. — Василь усміхнувся до Аллі. — Не можу дочекатися, коли ти повернешся і прикрасиш собою сцену. Ця осінь стане твоїм тріумфом. — Він глянув на хлопця, що стояв поруч з Аллі та, здавалося, цілком комфортно почувався в її особистому просторі. — Вашим тріумфом. Передати не можу, з яким нетерпінням чекаю, щоб показати світу ваше спільне творіння.
—Дякую, — відповіла Аллі з рум’янцем на щоках.
— І якщо ти вже познайомився зі старим і шлюбним контрактом на ніжках, який він називає дружиною, — хлопець проминув останні дві сходинки й простягнув руку, — я Айзек Бурдан.
Я потиснув йому руку, обвівши поглядом короткі чорні кучері, обличчя золотисто-коричневого кольору та сліпучу усмішку, за якою миттєво впізнав його зі світлин Аллі.
— Хореограф. Радий знайомству.
Він розсміявся, коли його рука опустилася, а погляд кинувся до Аллі.
— Це все, що ти йому сказала? Як захопливо. Що ж, піду шукати святковий напій, — сказав він мені, а тоді повернувся до Аллі. Вираз його обличчя пом’якшав, з чого я зчитав деталі, які замовчала Аллі. — Ти завтра знову на пляж?