— Я дещо зрозумів під час того поцілунку. — Ми пройшли повз центральний стіл. — Не першого, коли ти заскочила мене зненацька, а другого...
—Я знаю, про який ти поцілунок, — перебила вона.
— Добре. — На моєму обличчі з’явилася усмішка, і я помітив наші картки. — Мене осяяло: байдуже, чи був перший поцілунок фальшивим, бо той був справжнім. Байдуже, із ким був твій перший, чи мій перший... та хоч що перше. — Ми зупинилися за нашими стільцями, і я взяв свою картку. Гість Алессандри Руссо. У мене стиснулося в грудях. Той гість чомусь непокоїв мене більше, ніж хореограф. Василь дав вказівку, але Енн її виконала, наче не вірила, що Аллі справді приведе мене.
— Перші рази переоцінюють, — сказала вона, поклавши клатч на стілець.
Гість. У мене в грудях запалало, мов сірник, від раптового усвідомлення того, що я хочу бачити своє ім’я на цій картці. Я не хотів бути якимось анонімним, швидкоплинним гостем у її житті, якого можна стерти, як усіх інших, що приходили до мене. Я хотів бути викарбуваним, витравленим і вирізьбленим в її душі так глибоко, щоб вона ніколи не змогла мене звідти дістати.
Вона подарувала мені фальшиве літо, але я хотів отримати все, і моєму серцю було байдуже, наскільки це недосяжно. Я просто мав знайти спосіб зробити це можливим.
— Радий, що ми згодні. — Я кивнув сам собі, потім відклав картку й повернувся до Аллі. — І хоча я, звісно, ревную, бо тут є кілька хлопців, які бачили тебе голою, мені насправді шкода їх, адже вони більше не отримають тебе. — Я пригорнув її до себе й дозволив словам вилетіти, як одкровенню, яким вони й були. — Зате я отримаю. Перший не означає нічого. Останній означає все.
Ось, саме тому тебе й називають нерозважливим.
— Ти не можеш казати такого мені. — Її пальці скрутилися навколо лацканів мого піджака. — Навіть про людське око, — прошепотіла вона. — Тримайся своєї ролі, Гадсоне.
Це було не про людське око. Ішлося про дуже складну, дуже заплутану проблему, для якої у мене не було рішення. Поки що.
— Думав, ми домовилися не брехати. — Я провів кінчиками пальців по її оголеному хребту, і дихання Аллі перехопило, вона аж затремтіла. Мій член заворушився у відповідь, як завжди, коли вона виявляла перші ознаки зацікавленості. — І, як ти нагадала нашій племінниці, приховування правди — теж брехня. Я казав, що хочу тебе. Мені набридло ховатися від цього. На людях. Сам на сам. Мені байдуже. Для мене все по-справжньому. І тому от-от почнеться плутанина. — Я затримав на ній погляд, спостерігаючи, як вираз її обличчя змінювався від здивування до розгубленості, а потім до полум’яного роздратування, коли вона відхилилася.
Ось воно, моя дівчинко.
Це була перша тріщина у її масці, яку я побачив за весь вечір.
— Алессандро! — Її ім’я стало єдиним попередженням перед тим, як нас поглинули.
Щонайменше пів десятка людей тягнулися до Аллі, обіймали її та робили селфі. Жодного разу її рот не всміхнувся щиро.
Це були її друзі. Хіба вона не мала бути щасливою?
— Ми за тобою скучили! — Жінка з чорним волоссям і доброю усмішкою обійняла Аллі за плечі, а в моїй голові промайнули фотографії із сайту. Ріґан Хуан, головна танцівниця, тобто того самого рангу, що й Аллі. — Без тебе все не так, як раніше.
— Так, поруч немає нікого, через кого ми б здавалися невдахами. — Цей жарт виголосила білявка з котячими очима й усмішкою, яку я не зміг прочитати. Гарлоу Орен. Солістка. На один ранг нижча від Аллі.
— Ой, та ніби тобі потрібна Алессандра, щоб здатися невдахою. — Довготелесий хлопець зі світлим волоссям в однотонному смокінгу обійняв Аллі. — Ох. Я скучив за тобою. Ти не дзвониш. Не пишеш. Не відповідаєш, коли я дзвоню й пишу. — Він нахилився, поклавши підборіддя їй на плече. — Це паскудство, серйозно. — Еверетт Карр. Головний танцівник. — Я пробачу тобі, тільки якщо ти повернешся.
— Годі тиснути на неї, Еве. — Брюнетка в чорній бальній сукні відтягнула Аллі від Еверетта й швидко обійняла її, а потім стиснула їй обличчя. Кендіс Барон. Головна танцівниця. — Скажи мені, що ти дбаєш про себе.
—Так і є, — запевнила Аллі, кивнувши, і я не міг визначити, чи бреше вона.
Останній хлопець, здавалося, щойно зійшов з рекламного щита. Чорне волосся, блакитні очі. Джейкоб Гарві. Соліст. Він усміхнувся й розкрив свої обійми. Аллі увійшла прямо в них.
Мій погляд зосередився на його руках, які були значно вище її попереку. Напевно, це не таємничий колишній номер два.
— Трохи складно, правда? — сказала жінка праворуч від мене, перекидаючи своє довге чорне волосся через плече. — Не знати, хто щирий, а хто ні. До речі, я Кенна.
Найближча подруга Аллі.
— Так і є. — Я простягнув руку. — Для мене честь познайомитися з тобою. Гадсон.