— Усе гаразд? — запитала Ріґан, нахилившись убік, щоб глянути на Аллі з-за композиції в центрі столу. — Шарлотта поводилася як падлюка?
Аллі завмерла, а потім наліпила цю фальшиву усмішку.
—Та просто побажала мені якнайшвидшого одужання. — Вона схопила свій клатч і граційно опустилася на своє місце, перш ніж я зробив те саме праворуч від неї.
—Здається, я щойно зрозумів, чому ти будуєш стіни. Це радше барикади. Іронія долі в тому, що я військовий, — тихо сказав я їй, нахилившись ближче, коли вона дивилася на сцену, а її лице було жорстко контрольованою маскою. — Але підозрюю, що це ти ведеш війни.
Вона озирнулася на мене, коли Василь вийшов на сцену, і на секунду маска сповзла, крізь неї проступив гнів.
— Мені було б не байдуже.
— Що саме? — Я потягнувся до її колін і взяв Аллі за руку, просунувши пальці крізь її стиснутий кулак, а потім міцно потиснув.
— Якби ти спав із кимось у цій кімнаті. Якби хтось такий, як вона, був із тобою... — Лють палала в її очах. — Мені було б не байдуже, Гадсоне. — Вона смикнула головою в бік сцени, і Василь почав свою промову, перш ніж я встиг відповісти.
Аллі кипіла, її постава була жорсткою, вона стискала мою руку, мов лещатами, протягом усієї промови Василя, і не відпускала, коли діти з балетної школи трупи вийшли на сцену й почали свій виступ.
— Я не можу бути тут. — Вона схопилася за клатч і озирнулася на мене. — Усе. Відвези мене додому. Негайно.
Мені не треба було повторювати двічі.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
АЛЛІ
SanFranFouette: Господи! Я живу заради цих оновлень RousseauSisters4.
Hunter4lights: Якщо вона не може висидіти вечерю, то не потягне репетиції. Який сором.
Я кинула ключі на столик у передпокої своєї квартири і, зайшовши до вітальні, зняла туфлі на шпильках. Сонце сідало, посилаючи призахідне сяйво крізь двоповерхові вікна, що виходили на місто. Я поклала клатч на напрочуд чистий журнальний столик. Або Єва намагалася прибирати за собою, або наша хатня робітниця заслуговувала на підвищення платні.
Злість заповзла мені під шкіру, і від її жару тріснула ретельно сконструйована маска, яку я так старанно берегла, поки була в місті. Я навіть не висиділа до кінця вечері.
—Хочеш поговорити про це? — запитав Гадсон. Звук його кроків позаду мене пом’якшав, коли він ступив на килим. Що він думав про це місце? Моя мати сама обрала цю квартиру через її близькість до студії й декорувала її для Ліни, а вже через місяць після її смерті передала ключі мені.
Чи подобалися йому витончені акти бунту, які ми з Євою влаштували у формі вуличних малюнків на стінах і недбалих фотографій бурхливих ночей у різнокаліберних рамках на книжкових полицях? Чи він бачив лише відполіровані поверхні, видимі на перший погляд?
— Аллі? — Він пройшов повз плетені кошики з пуантами, які ми тримали біля дивана на випадок, якщо нам захочеться порозношувати їх під час кіномарафону на нетфліксі.
— Досі осмислюю. — Підійшовши до вікон, я опустила погляд униз на двадцять два поверхи й побачила людей, які живуть своїм життям, вигулюють собак, ведуть дітей до крамниці, можливо, простують до ресторану на розі, бо в них там побачення.
— Ти можеш осмислювати вголос. — Він став поруч зі мною.
— Ми не на людях. — Смішно, але мені здавалося, що тут, у моїй квартирі з її високими стелями, він не здаватиметься таким великим, як життя. Я помилялася. Він був усюди: його запах солоного океану в моїх легенях, його голос у моїх вухах, його дотик на моїй шкірі. Я весь час розривалася між тим, щоб триматися від нього якомога далі, і тим, щоб притиснути його до себе. Чорт забирай, я заплуталася.—Ти знайшов кімнату для гостей, коли приїхав сюди?
Він кивнув.
— Дякую, що попросила швейцара впустити мене.
Напівусмішка скривила мої губи.
— Я знаю, що ти близький до статусу супергероя і все таке, але подумала, що це занадто — просити тебе переодягатися в телефонній будці, як Кларка Кента.
Він розстебнув смокінг.
— Твої друзі здавалися милими протягом тих трьох хвилин, що я провів із ними. Мені подобається, що Кенна захищає тебе. — Піджак зісковзнув з його плечей, і він склав його вдвоє, перш ніж повісити на спинку шкіряного крісла.
— Я можу про себе подбати. — Я склала руки так, ніби це могло завадити ще одному шматку мого фасаду піти тріщинами. — Те, що я замкнута й контролюю себе, не означає, що я не знаю, як дати відсіч або захистити своє місце в трупі.
— Я б ніколи не назвав тебе замкнутою. Принаймні не поруч зі мною. Спостережлива й вдумлива, але не замкнута.
— Тут я завжди мушу бути обережною з тим, що й кому кажу. Завжди є вухо, що причаїлося поруч. Телефон з кнопкою запису. — Озиратися на нього було помилкою. У звичайний день Гадсон уже був більш ніж вродливим. А без сорочки? Сексуальним, аж слинка текла. Коли я побачила його в смокінгу, то втратила дар мови. Але зауваживши, як він стоїть у простому чорному жилеті, закасавши рукави сорочки, я втратила нитку думок, і моє сексуальне бажання переключилося зі «звісно, це було б кумедно» на «як швидко я можу опинитися під цим чоловіком». Миттєвий жар.