— Просто змирися з цим, — порадила їй Енн. — Це наш новий девіз.
Ми працювали всі вихідні, роблячи перерви лише для того, щоб прикласти лід до ніг, і коли Єва поїхала в понеділок вранці, вона вже добре засвоїла більшу частину хореографії. Вона залишила після себе гармидер у кімнаті й перерила Лінину шафу, коли їй знадобився ще один светр, але принаймні почувалася впевненіше, коли їхала в аеропорт.
Мене ж мотивувала працювати з усіх сил Шарлотта. Дулю їй, а не роль, яку створили спеціально для мене. Але тоді як дні в студії підбадьорили Єву, мені вони показали, як далеко мені ще до повного одужання. Я падала більше, ніж готова була визнати, здебільшого через те, що була не в формі для пуантів, через невпевненість у собі та страх травмувати щиколотку. Із цих трьох причин саме страх був справжнім вбивцею кар’єри. Якщо я не зможу його подолати, мені доведеться піти на пенсію.
— Ти мовчала всю дорогу, — сказав Гадсон, коли ми зупинилися на гравійній стоянці біля озера. — Мені варто хвилюватися?
— Ні. Я просто заклопотана. — Ми вийшли з вантажівки, і я задивилася на густу запону красивого листя дерев. Тут було спокійно. — Забула сказати. Я дзвонила Джейкобу кілька днів тому — ти бачив його на гала.
— Гарві. Головний танцівник. Я пам’ятаю. — Гадсон потягнувся до забитого кузова пікапа й передав мені невеличкий рюкзак, на купівлі якого для поїздки наполягла Енн.
— Дякую. — Я закинула його на плечі, поки вивчала, чиї машини вже стояли на стоянці. Усіх. — Він сказав, що пам’ятає, як Ліна травмувалася в січні й узяла відпустку на відновлення. Мабуть, саме тому він не питав, чому я не проходжу реабілітацію в трупі. Вважає, що просто так заведено в нашій сім’ї.
— Він не знав, що вона була вагітна, — здогадався Гадсон, хапаючи свою сумку.
— Ні. — Я застебнула ремінь на грудях. — Повертаємося до початку.
— Чорт. Тоді влаштуємо тобі екскурсію й поселимося в будиночку, а я повернуся по решту речей, — сказав Гад-сон, надягаючи свій рюкзак.
— Іду за тобою, — ледь помітно усміхнулася я.
Він подарував мені широку усмішку, а тоді сплів свої пальці з моїми, і ми почали спускатися широкою всипаною гравієм стежкою.
— На випадок, якщо хтось спостерігає, — прошепотів він, потім підняв тильну сторону моєї руки й поцілував її.
У моїх грудях стало тепло й солодко. Тут нікого не було, і ми обоє це знали, але я не висмикнула руку.
— Ти готова провести цілих три дні з натовпом Еллісів? — запитав він.
— Я буду улюбленицею Керолайн, коли ми їхатимемо додому, — запевнила його я, здебільшого, щоб підбадьорити себе.
— А моя — вже.
Я закотила очі, але тепло в грудях розгорілося яскравіше.
— Це не по-справжньому, ти ж знаєш.
— І далі повторюй це собі, Аллі. — Він стиснув мою руку. — Крім того, наступні три дні так і буде. До того часу, як ми їхатимемо додому, я переконаю тебе дозволити цим стосункам існувати до кінця літа.
— Як зарозуміло. — Я боролася з усмішкою, поки ми спускалися крутішою частиною стежки, а край озера з’явився в полі зору. — Ми не зсуватимемо наші ліжка разом.
— Звідки ти знаєш про зсування ліжок? — Він глянув на мене з виразною усмішкою.
— Джаніпер мені все про це розповіла. — Мої стегна протестували проти такого нахилу, і я напружилася, щоб відігнати біль. Кожен клятий м’яз у тілі болів від надто довгих годин, проведених у студії з Євою. — І що найкращий будиночок — четвертий, бо він біля вбиральні.
Він засміявся, і цей звук анітрохи не розвіяв солодкий, незручний тиск у моїх грудях. Насправді він його тільки підживив.
— Особисто мені подобається сьомий. Він ближче до води, але ми спізнюємося, тож упевнений, що хтось із моїх дядьків уже зайняв його. І не хвилюйся. Ми не зсува-тимемо ліжка, поки ти не попросиш.
Я відмахнулася від летючого жука.
— Цього не буде. — Я б розтеклася в калюжу в ту ж саму секунду, як він торкнувся б мене ротом, а моє виживання вимагало, щоб я весь час перебувала в твердій формі. Навіть жорсткій.
— Побачимо. — Цього разу з’явилася його ямочка, і я швидко відвернулася. Чоловік був надто розкішним, щоб це скінчилося для нього добром, та й для мене теж.
— Гадсоне! Аллі! — гукнула місіс Елліс, широко всміхаючись, коли ми підійшли до павільйону. У критому внутрішньому дворику стояли чотири столики для пікніка й гриль, а ще звідти відкривався чудовий краєвид на озеро, оточене деревами. Вона обійняла нас обох, і я прийняла теплі обійми трохи природніше, ніж на пляжі. — Рада бачити вас обох. — Вона вручила Гадсону ключ із прикріпленим до нього мінівеслом для каное. — Ви в дев’ятому.
— Він ваш, — заперечив він. — Я не займу ваш улюблений будиночок.