— Думаю, стратегію нікому пояснювати не треба, — Максиміліан упер руки в коліна і подався вперед. — Я розберуся з будь-яким світляком, якого б він не обрав. Молю, якщо здумає виставити проти тебе сестру, то вже не падай під її чари.
— За дурня мене маєш? — широкі брови Молібдене сіпнулися. — Люсент — справжня зміюка. Я бачив, як вона одного разу з Мортом зійшлася — той жевжик ледве втік живим.
— Морт не особливо вдалий приклад. Його моя мала однією лівою і без чарів покладе, — осміхнувся Максиміліан і повернувся до Варти. — Ну, панєнко, якщо ми з Молем не вирішимо все до третього раунду, то ти мусиш перемогти. Проти Люсент не бійся йти напролом. Вона шугається натиску і швидкості. Якщо ж ні, то він міг покликати Оллу чи Армана. Олька надто добра, щоб відмовити. А Арман надто тупий. Альтер наче не в місті — це добре.
— Та мені байдуже, — відповіла Варта. — Головне, щоб не дійшло до фіналу.
На дві секунди всі стихли під вагою похмурих роздумів. Фінал, коли битви трьох заступників не вирішили, хто ж переміг, — найгірший варіант.
— Святі капці, той світляк однаково не буде битися на смерть! — Молібден ляснув долонею по столу і розвіяв важку тишу.
— Я теж думаю, що не буде, — погодилася Варта і вирішила, що зараз саме час відвернути розмову від фатальностей. — Слухайте, я з Дикорослою розмовляла. Вона казала, що в центрі бачили суддю.
— Якого? — насторожився Максиміліан.
— Ніби чеха.
— Твоя відьма, як нап’ється свого зілля, ще й живого духа побачить, — весело кинув Молібден.
— Я їй передам, — іронічно скривилась Варта, — якщо ти сьогодні потребуватимеш ліків.
— О, а вона що, прийде? — хлопець оживився і провів обома руками по білявому волоссю.
— Молю, потім будеш за своїми відьмами бігати. Нам пора йти, — нагадала Аллі, яка вже стояла на порозі й нетерпляче вистукувала кісточками пальців по одвірку.
— То що, ніхто нічого не чув про суддів? — Варта розуміла, що це останній шанс перед дуеллю дізнатися щось достеменне.
Максиміліан подивився на неї довгим втомленим поглядом і врешті відповів чітко:
— Ні. Ми нічого не чули.
— Але якщо почнеться Гра, а ми не знатимемо вчасно, то хтось зі своїх може постраждати... — зауважила чаклунка.
— Дивись, сьогодні не постраждай, — Молібден обійняв її за плече, грубо притягнув до себе й нахилився до вуха: — Мала, не дратуй Макса. Він дико боїться за Аллі. Ніхто не розпочне Гру без суддів.
Дівчина кивнула. Алхімік відпустив її і вислизнув у коридор повз сестру, яка чекала, поки всі заступники вийдуть із кімнати. Максиміліан на хвилину затримався.
Варта і Молібден сиділи на сходах і мовчали. Дівчина пригадувала ті дні, коли Максові тільки-но «пощастило» закохатися в до біса сильну, проте таку ж до біса запальну алхімею на ім’я Алхімея. І хоча раніше вона виходила неушкодженою з усіх сутичок, але допекти Люцемові... Це вже не жарти.
— Ти будеш жерти болото з моїх чобіт! — сплюнув Максиміліан собі під ноги; і юрба — принаймні одна її половина — вибухнула схвальними криками.
Варта зчепила руки в замок і не відривала погляду від битви перших заступників. Власне, битвою це важко було назвати. У коло темних та світляків виштовхали Макса і його суперника — білявого алхіміка, який працював у Вартиній забігайлівці в іншу зміну. Його імені дівчина не знала. Щойно спостерігачі оголосили початок, маг кинувся на світлого, як на смертельного ворога.
Розчерк — і права, робоча рука алхіміка стікає кров’ю.
Дзвін натягнутої павутини — і білявець лежить на землі, важко хапаючи повітря ротом.
Розчерк!..
Варта не встигала помічати, як нитки енергії витанцьовують під пальцями Максиміліана — він настільки віртуозно перебирав атаки. Не давав супернику ні секунди поблажки, ні шансу вдихнути.
— Він його, граючи, переможе! — захоплено видихнула зовсім юна чародійка, котра якимось дивом затесалась між глядачів. Варта зиркнула на неї нищівним поглядом. Неповнолітнім забороняли навіть наближатися до місць таких сутичок — хіба хтось старший приведе. Але тоді увагу дівчини знову привернула дуель.
Максиміліанів суперник устиг накреслити в нього перед носом атаку. Невидимі елементи зійшлися — й бахнуло. Проте маг метнувся назад, уникнувши вибуху. Його темне волосся й синя футболка задиміли.
Зачепило.
Тут Макс розвів руки в сторони, ніби намірявся прийняти атаку, якою б вона не була. Проте Варта навіть на відстані завважила, як надулися вени на його руках.
Алхімік зробив крок уперед і похитнувся.
Чародій натужно звів руки разом — і на мить клубок, де спліталися нитки енергій, став видимим.
І вибухнув.
Макс за мить до того кинув свою атаку в бік суперника. Той заточився і впав.
Маг різко наступив на руку суперника. Вибивши крейду, Максиміліан розчавив її важким черевиком.
Білявець, що простягнувся на землі, кволо потягся за іншим шматком. Але Максиміліан зірвав шкіряну сумку із крейдою з його пояса. Тоді замахнувся і перекинув її через високу огорожу біля архівної вежі.
— У світляка жодного шансу. Навіть якщо він натицяв крейди у кожну кишеню, а не схоже на те, — протягнула Дикоросла. І вона була права: без крейди алхімік не міг торкатися до енергії. Та й заюшене кров’ю обличчя виглядало зовсім зле.
Світлий звів закривавлені пальці вгору і видихнув:
— Моя поразка.
Макс підняв руки вгору. Його долоні почервоніли від опіків. Волосся досі диміло. Крики радості, які зустріли переможця, могли оглушити.
Алхімік, не струшуючи болото з одягу, пошкандибав назад до своїх. Люцем зустрів його мовчанкою. Негласний лідер світляків не любив виказувати, що коїться в його голові. А прісна мармиза, завжди однаково бліда і зверхня, виражала мало емоцій.
— Перемога за Максиміліаном з боку Алхімеї! — радісно повідомив Неф, спостерігач від темних.
— Наступні! — вигукнув спостерігач від світляків. — Молібден із боку Алхімеї і Люсент із боку Люцема.
— Його сестра проти її брата, — шепнула Дикоросла, котра стояла за спиною Варти і коментувала кожен рух дуелянтів. — Ти диви. Цікаво, чиї сімейні узи переважать?
— Переважать везіння і швидкість. І вміння терпіти біль, — відрізала чаклунка, спостерігаючи за тим, як наперед виходить довготелеса і худа сестра Люцема в білій сукні.
— Ади, яка цяця, — відьма пирснула. — Сподіваюся, Моль допоможе їй вивалятися в багнюці!..
Варта цитьнула на подругу. Проте місце для дуелі в парку на Цитаделі обрали недарма. Небагато тут нічних гуляк. А галявина біля чорної і страшної поночі вежі-архіву якраз підходить, щоб начистити комусь пику. І болото, яке квацяло під ногами після нещодавньої зливи, додавало шансів принизити суперника.
— Моль, крила ще не пообривали? — проспівала Люцемова сестра, розминаючи пальці.
Молібден не відповів, зреагувавши на юнацьке прізвисько лише іронічною посмішкою.
— Він покладе її, — видала Дикоросла впевненим тоном. — Хоча б тому, що я тут.
Варта посміхнулася попри те, що хвилювання затоплювало її. Подруга добре знала про погляди брата Аллі у свій бік. Настільки добре, що це ставало постійною причиною кпинів та пліток під час шабашів молодших, якими керували Ромашка з Ружичкою. Але відьми ніколи насправді не віддавали своє серце нікому.
— Молю, якщо ти її завалиш, за мною сюрприз! — Дикоросла раптом протиснулася вперед, зірвала із себе смугасту майку і замахала нею в повітрі, мовби транспарантом підтримки.
— Не порушувати межі кола! — процідив крізь зуби світляк-спостерігач, поки його напарник та інші темні валилися зі сміху.
Оголосили початок.
Алхімік зірвався праворуч. На місці, де він щойно стояв, пробігли іскри струму.
Люсент опустила руку, стріпуючи з неї залишки енергії.
— Повільно, — Молібден клацнув пальцями і кресонув двома шматками крейди щось просто в повітрі, ніби хотів отримати іскру. З його боку розтеклися тонкі нитки, які зіткнулися за спиною світлої.