Інші підходили привітати Варту із блискучою перемогою. Навіть кілька світляків несміливо висловили їй своє захоплення. Чаклунка помітила віддалік Максиміліана та Аллі, які говорили з Люцемом і Люсент. Алхімея посміхалася недобре, але кивала на слова світляків. Врешті, зиркнувши перед тим на своїх, чи ніхто не дивиться, Люцем понурив голову й повільно, натужно опустився на коліна просто в багнюку.
Варта відвела погляд. Це справа його і справа Аллі. Нічого їй дивитися на чуже приниження. Внутрішня темрява впивалася перемогою, і цього досить.
— А де той кучерявий? — дівчина ковзнула поглядом юрбою в пошуках свого суперника.
— А біс і три чорти його знають! — проспівала Дикоросла й схопила подругу під лікоть. — Ходи-ходи! Сьогодні велика гулянка! Нема тобі часу перейматися за те одоробло, яке десь теперка збирає свої кістки докупи!
«...якщо ти відмовишся співпрацювати, я вб’ю тебе...»
Дівчина стріпнула головою, проганяючи нав’язливу думку зі сну. Врешті, ким би той нахаба не був, вона його перемогла.
— Час свят-ку-вати-и! — заволала Дикоросла і бухнулась на диван з тацею, наповненою запеченими овочами, з-поміж яких стирчали чипси й шматки сиру. — Що буде сонечко Моль? — вона присунулась до Молібдена і солодко зиркнула на нього.
— Закрий пельку, відьмо, — простогнав той.
— Сонечко Моль не любить мене! — картинно заскиглила Дикоросла, обіймаючи його за шию.
— Спокійно, відьмо, — кинула тепер Аллі. — Випиймо ж це зілля...
— Це найкраще зілля зцілення, яким я особисто шалено пишаюся! — перебила її Ружичка, що саме принесла дволітрову пляшку, наповнену по вінця болотно-зеленкуватим пійлом.
— Хтось стулить пельки цим відьмам чи мені за це взятися? — пробубнів Максиміліан.
Аллі вдихнула і намірилась продовжувати, але тут у двері ввалився Ферум. За ним, кволо посміхаючись, увійшов Мельхіор, третій брат Аллі.
— Тебе чого сюди принесло? — обурено закотила очі алхімея.
— Сонечко Ме-ель! — Дикоросла покинула спроби нагодувати овочами гриль пораненого алхіміка й кинулась на шию новоприбулому.
— Двояке ж ти створіння, — кинув Максиміліан. — Закладаюся, якби ваші сьогодні перемогли, ти б зараз із ними святкував!
— І нічого такого, — Мельхіор почервонів, як томат з овочевої таці, і поспішно втиснувся на диван між бильцем та Вартою. — Можна? — спитав він попередньо.
— Можна, — милостиво погодилася дівчина.
— Ти — героїня вечора, — рум’янець не сходив зі щік, чола і довгого тонкого носа Мельхіора.
— І ти нічого так, хоч і світляк, — осміхнулась Варта. Єдиний у сім’ї Аллі світлий алхімік відповів на цей звичний жарт посмішкою.
— Тост за мого коханого, крутезного і неймовірного першого заступника! — крикнула тим часом Аллі, і всі потяглися кухлями до неї, проливаючи червоно-вишневу й брудно-зелену рідину, якою відьми споювали особливо постраждалого Молібдена та всіх присутніх, щоб їхні рани затягнулися швидше.
— Слухай, а хто це був третім у вас? — Варта влучила момент, коли Макс із ентузіазмом розповідав про першу битву, і повернулася до Мельхіора, який сидів тихо, як завжди, не привертаючи зайвої уваги.
— Оце не знаю, — світляк заперечно хитнув головою. — Його десь Люцем вичепив напередодні. Нікого не попередив. Якщо хочеш, можу завтра дізнатися.
— Ні, не треба, — Варта поспіхом потягнулася за тарілкою з чипсами й перекинула на себе повний кухоль лікувального трунку, який стояв на краю столу.
— О-о-о, героїня вечора вже готова! — засміявся Неф.
— Вхід у ванну через балкон, — нагадала Аллі й вказала на пошарпані білі двері.
Варта вислизнула туди, стріпуючи пінисту рідину, що стікала по руці.
Свіже повітря вдарило у ніздрі.
Квартира алхімеї у старому будинку в самому центрі Львова нагадувала найпошарпаніше кубло, яке Варті коли-небудь доводилося бачити. Дикоросла ж переконувала її, що це ще шикарні апартаменти у порівнянні з тою комірчиною, яку в дитинстві виділяла онучці славнозвісна Рутмера, гроза всіх карпатських відьом.
Балкон, довгий, відкритий усім вітрам, небезпечно поскрипував, поки дівчина його перетинала. Білі двері в кінці — ванна й туалет одразу. Навпроти, всього за кілька метрів, — такий же пошарпаний балкон сусідів. Унизу виднівся крихітний двір із кількома дерев’яними лавками. Наче криниця.
Швидко обполоснувши руки, Варта притулилась до шорсткої стіни і сповзла вниз. Стільки хвилювання щодо цієї ночі — і от все позаду. Перемога. З Аллі все гаразд. До біса усіх світлих.
— Гей, зірко вечора! Спустися на землю... — голос, який вирвав дівчину з роздумів, пролунав не з квартири, де веселилися друзі.
Варта підійшла до перил і зиркнула вниз, у двір-криницю. Передчуття було паскудним. І воно справдилось.
— Сюди давай, — кучерявий нахаба посміхався на всі 32, хоча його чоло перетинав страхітливий поріз із кіркою засохлої крові.
Варта озирнулася до дверей кімнати, звідки лунав регіт і дзенькіт кухлів. Без сумніву, друзі на шляху до того, щоб набратися й позабувати навіть власні імена, не те що її раптову втечу.
— Тобі письмове запрошення послати чи що? — світляк демонстративно закотив очі й жестами наказав спускатись.
Дівчина ще мить повагалась, але тоді обережно перетнула балкон і відчинила двері на сходи, які спіраллю опускалися просто у двір.
— Якщо тебе тут побачать наші... — почала було Варта, щойно підошви її черевиків торкнулися трави на землі.
— ...то нічого мені не зроблять, будь певна. Пішли, — хлопець кивнув у бік важких і міцних дерев’яних дверей, з яких вони потрапили в арку під’їзду і тоді на вулицю.
— Куди ми? — сторожко спитала Варта.
— У безпечне місце. Розмова є.
Більше кучерява голова не зронила ні слова. У тиші вони перетнули кілька вузьких вулиць і вийшли до дорожезного готелю за два кроки від Ринку.
Варта лише повела бровами.
— Так, я тут живу, — випередив її запитання маг і хмикнув: — Не роззирайся так активно всередині — ти мій поважний гість, а не роззява на екскурсії. До того ж зараз третя ночі — на рецепції можуть щось не те подумати.
Варта шпикнула його павутинкою.
— А це вже поганий тон, — сьогоднішній суперник, здавалося, розважався, коли розтирав плече, в яке вона влучила.
— Не гірший за твоє виховання, — огризнулася дівчина. — Певна, тобі нічого не станеться.
— І то правда. Пішли!
— Отож, ти прийшла дізнатися, що мені від тебе треба. Хто я такий. І що в мене за сила, так? — перелічив хлопець, відкорковуючи шампанське.
Варта вмостилась зручніше у глибокому м’якому кріслі. Номер виглядав по-королівськи навіть у півтемряві — до світанку залишалося не менше години, аз усіх розкішних ламп новий знайомий увімкнув лише невелику настільну, яка висіла над баром і кидала відблиски на стрункі ряди екзотичних пляшок.
Дівчина кивнула:
— Усе так. Пропоную тобі розпочати.
— А як щодо нормального знайомства? — хлопець простягнув їй повний бокал.
— Варта, приємно познайомитися, — процідила вона крізь зуби, ігноруючи пінистий напій. Хтозна, що там намішано.
— А як тебе звуть у людському світі? Ну, за паспортом? — поцікавився новий знайомий, з обличчя якого не сходила неприємна посмішка. Дівчині не подобалися особи, що поводилися так, ніби їм відомо більше за всіх. Оцей саме таким і був.
— Не бачу, яким боком це може стосуватися теми, — відрізала вона.
— Може, мені цікаво. А може, я вже знаю все, але хочу дізнатися, наскільки ти брехлива. Це ще може врятувати мені життя, — усмішка блиснула яскравіше, і маг приземлився у крісло навпроти та подався вперед, спираючись на лікті, мовби дуже зацікавлена в розмові особа. — Отож?
— Обійдешся, — Варта вже пошкодувала, що пішла з ним. Хлопець явно не збирався відкривати їй свої карти, поки не витягне все, про що сам хоче дізнатися.
— Гаразд. Тоді я вгадаю. А якщо вгадаю, ти виконаєш моє бажання.
— Ні, спасибі.
— Нудьга яка... — маг клацнув пальцями.— А як щодо... Марта! Марта-Варта. Це ж ясно.