Варта слухала краєм вуха і розкошувала спокоєм. Поки батьки не повернулися, домашня тиша здавалася їй надто важкою і зловісною, тому вона завжди вмикала чи телевізор, чи музику, аби щось грало на тлі. Дівчина часом ловила себе на думці, що якусь сотню років тому в неї не було б такої змоги. А раніше й електрики не було. Чи відчували тодішні панянки стурбованість і тривогу в порожньому тихому домі? Варта вирішила, що ні, бо в панянок точно були слуги. А ті, у кого не було слуг?..
— ...штормове попередження пошириться на території...
Мобільний ледь чутно завібрував. На роботі забороняли до нього взагалі торкатися, а за звук рингтону Пані Цербер могла серйозно виписати, тому доводилося завжди обирати вібрацію.
Варта зиркнула на екран. Дикоросла. От уже ж кому не сидиться спокійно!
— ...труп було знайдено у переході між вулицями Вірменською та Лесі Українки...
— Алло, — дівчина тицьнула на зелену кнопку телефону і водночас зиркнула на екран, де ведуча саме розповідала про особливо криваве вбивство в центрі міста.
— Ти, бодай, вдома? — спитала Дикоросла насторожено. — Бо вчора втекла, ніби вжалена!
— ...експерти заявили, що ми можемо мати справу з діяльністю секти...
— Ага. Щойно з роботи. Познайомилася нарешті з нашим світляком, уявляєш.
— Та до одного місця!.. — перебила Дикоросла і тут же затараторила у відповідь: — Ти уявляєш — я мала рацію! Вони тут!
— ...слідча група працює на місці скоєння злочину, але жодних доказів, окрім каналізаційного люку, покритого кров’ю, не знайдено...
— Хто — вони? Чи я думки маю читати після цієї ночі й денної зміни на додачу?
— ...особу жертви встановлено. Нею виявилася 27-річна львів’янка, перекладачка і громадська активістка Софія Грегоранська.
Варта блискавично повернулась до екрану. Жодного сумніву. Це Софікода, темна алхімея.
От тремтяча камера проводжає білі спини лікарів...
От Софі лежить на землі.
Мертва.
Обличчя навмисно розмите. Сплутане волосся. Сліди розкришеної крейди на смаглявих руках — єдине, що вихопила камера.
Отож, вона намагалась захищатися.
Отож, вона билася. Проти кого?
— Судді справді у місті! — заволала Дикоросла по той бік дроту. — Розумієш? Гра починається! І нам вирішувати, чия буде влада в Конгломераті! Йойки, оце ми вже влаштуємо тим світлякам! Передчуваю таку забаву, що капці!
Варта машинально кивнула і швидко поклала слухавку. Тоді вимкнула телевізор. Відкинулась на спинку дивану.
«...якщо ти відмовишся співпрацювати, я вб’ю тебе...»
Убивство Софікоди.
Гра в місті.
Златан.
Дівчина метнулася у ванну і плеснула собі в обличчя холодної води. Темні очі дивились на неї із задзеркалля насторожено. Синці видавали важку ніч, від чого обличчя, котре й так ніколи не було особливо життєрадісним, виглядало ще похмуріше.
— Спокійно, — сказала Варта до віддзеркалення. — Якщо він планував тебе вбити, як Софі, то міг зробити це під час дуелі. Або в готелі. Можливо, чех тут ні до чого. Отож, ми зустрінемося й дізнаємось все достеменно.
«І підживитися б...», — нагадав внутрішній голос, малюючи на стомленому обличчі хижу посмішку.
— Так, і це теж, — Варта розпустила розхристану косу й увімкнула душ.
— Чого ти дивишся на мене так, наче я когось вбив? — Златан посміхався і знову заправляв волосся за вуха. Кучері не слухалися та норовили випорснути. — Чи хочеш сама вбити мене?
— Я так на всіх дивлюся. Звичка. Я ж темна, — Варта зиркнула натомість у вікно.
Вона ще не бувала в цьому ресторані. Затишно. Розкішно. Дорого. Батькам би сподобалося... З критої тераси виднівся оперний. Унизу дзенькотіли трамвайчики. Високі стільці стояли, обтягнуті білою тканиною. Квіти всюди. Рояль у кутку... Зовсім не для розмов про Гру і вбивство Софі.
— Проте твоя темність обрала сукню для зустрічі. Хотіла справити враження? — Златан усміхнувся, і його погляд ковзнув по відкритих плечах вишневого мереживного дива, яке Варта видобувала з шафи дуже рідко.
— Ти сказав, що ми йдемо в ресторан, чванько. У мене є базові поняття про етикет, — дівчина теж кинула погляд на сукню, хоча знала, що все гаразд.
— А так і не скажеш, — хлопець схилив голову набік.
— Добре. Тоді патякало закрий, бо я проткну твою долоню десертною виделкою. Так краще?
— А ще каже, що знає щось про етикет... — Златан закотив очі. — Гаразд, до справ. То чого ми тут?
— Подейкують, Гра таки почалася, — Варта сьорбнула воду, яку принесли разом із меню в дерев’яній різьбленій палітурці. — Уже знайшли один труп. Не знаєш раптом, хто це зробив?
— Знаю, чого ж ні. Але це тобі не знадобиться, — усмішка стерлася з обличчя нового знайомого так швидко, що Варта впевнилась: він причетний до цього.
— Убили темну. Мою хорошу знайому. Я знайду того виродка і...
— Його вже знайшли. До тебе.
— Як? — дівчина подалася вперед, спантеличена заявою мага. — Я думала, це ти!
— Аха-ха. Кла-ас. Почуття гумору! Я ж наче казав, що мені офіційно заборонено брати участь у Грі. Я би не пішов на такий ризик у першому ж турі. Тим більше вбивати жертву — люте порушення.
— Історію не читав? Раніше це траплялось часто.
— Ага. Дірки в старих правилах... Але тут відбулося жорстоке вбивство. Явно не випадковість. Судді не пробачать його і не закриють очі на порушення...
Златан повернувся до вікна. Призахідне сонце било йому в очі, і він дивився на нього з такою злістю, ніби хотів швидше втопити за обрієм.
— Отож, судді справді тут, — Варті здалося, що озвучені, ці слова стали важчими.
— Так.
— І... і що тепер?
Вони замовкли обоє, бо нечутно наблизився офіціант і розлив вино по високих бокалах.
Варта відчувала, як слово «Гра», — тверде, різке і сильне — перекочується в неї на язиці. Ніби масивна намистина. Коли вона ковтала вино, то відчувала, як із кожним ковтком уявна намистина застрягав у горлі й не дає спокійно вдихнути.
Гра. Г-Р-А.
Усі дотичні до світу чародійства знали про неї з дитинства і знали, що вона випаде на їхнє покоління, на цей конкретний рік. І готувалися. Але одна річ — знати, а інша — зрозуміти, що вона справді... справді, вже і зараз відбувається тут. Гра, котра раз на століття дозволяє вивільнити колосальну магічну силу. І до котрої згодом приєднали ще й вибори правління в Конгломераті — хто переможе, той матиме й більшість.
Ніхто не пригадував, як виникла Гра. Ніхто не знав, як сила, що керує нею, обирає жертв і місця міток. І в цьому було щось протиприродне чи навпаки — надто стихійне, надто дрімуче, надто давнє... І страшне.
Варті було важко усвідомити це. Поза тим вона відчувала благоговійний острах перед суддями, які представляли Центральноєвропейський конгломерат і були найвищим органом правління в спільноті темних і світлих. Якщо судді вже в місті, то є шанс, що Гра пройде спокійно й цивілізовано. Якщо це взагалі можливо. Якби знати...
Златан пригубив своє вино і схвально кивнув.
— Ти правила знаєш? — спитав він.
— Я ж не з людьми росла.
— Тоді нема сенсу пояснювати, — маг заговорив повільно, але діловито. — Я допомагатиму тобі й вашій темній тусівці. Ви переможете. А мені потрібне лише бажання наприкінці. Та оскільки ти все ще не хочеш втручатися в Гру, скажу одразу, аби знала: у тебе не вийде залишитись осторонь. Ти — одна із жертв. Хочеш закінчити так, як та алхімея, чи вижити?
Варта мимоволі стиснула струнку ніжку бокала.
— Ту алхімею звали Софікода. Вона була дуже сильною. І все ж її вбили.
— Я сильніший. Я захищатиму тебе, — повідомив Златан без звичної усмішки.
— Ха. Ха-ха. Ха. Прекрасний чаклунський принц заявився! Учорашня дуель тобі не довела, що я сама можу захистити себе?
— Ні, до прекрасного принца мені далеко, вибачай, — хлопець смикнув неслухняне пасмо, яке вкотре вирвалося з-за вуха і впало йому на перенісся. — Як і тобі — до особи, яка може сама себе захистити, коли на неї почнеться справжнє полювання.