— Якого... — Альтер тепер насунувся на Варту. Вона відчула позаду спалах злості й машинально пірнула вбік. Гарранова атака врізалась в груди іншого світляка.
Але це був лише легкий шок, який Альтер стріпнув із себе за мить. Цієї миті Варті вистачило, щоби рвонути вбік від світлих і сплести на пальцях просте ефективне вогняне закляття.
Анна спохмурніла. Цілителька не мала, що протиставити. Еверест просто дивився на чаклунку з півусмішкою й, на щастя, до крейди на сіпався.
— Коли ви вирішили насолити відьмам, то підписали собі смертний вирок, — крикнула чародійка. — Не варто недооцінювати зілля. Їм під силу зробити жертвою будь-кого. Принаймні, настільки, щоб ви повірили, тлумки, — вона заливисто розсміялася, оцінюючи спантеличення й гнів на обличчях таких праведних світляків.
— Сміливий крок, чародійко, — суддя Берток схилив голову, і щось схоже на усмішку промайнуло навіть на його губах. — Поки ж я не бачу моєї потреби бути тут присутнім. Ночі доброї, Тарновецька.
Він кивнув одній лише Варті й розчинився в нічних тінях.
— Ти не жертва, — Альтерова аура розгорялась швидко. — Отож, недоторканність на тебе не розповсюджується, темна. Не хочеш детальніше розповісти про зілля твоїх темних подруг?
— Йдіть спитайте самі! Якщо сили стане! Але ж швидко ви думку змінюєте, — засміялась дівчина, відчуваючи азарт. — То жертва, то вже ні — скільки ще теорій сьогодні буде? — вона клацнула пальцями, і вогняна павутинка, сплетена із закляттям вітру, обсипала світляків колючими іскрами.
Альтерова атака розітнула землю в неї під ногами. Але Варта підстрибнула й уникнула її.
Тоді вона кинулась убік. Шлях перепинив Гарран. Мовчазний аліхімік сипонув — Варті в обличчя розкришену крейду. Її струсонуло запаморочення. Ногу прошив біль.
— Лишенько, припиніть! — крикнула Анна. Але її ніхто не послухав.
Варта скривилась, але тоді відштовхнула Гаррана. Руки виплели з павутини просте закляття. Рана трохи заважала, але павутина все ще слухалась.
Бабах!
Альтерові обсмалені брови змусили чаклунку пирхнути.
Проте світляк знову спрямував атаку вниз. І земля тріснула. А тоді Варта відчула, що не може зворухнутися. Її ноги паралізувало. Шокове закляття таки дотягнулося.
Вона приготувалась захищатися без зайвого руху. У руках палахкотіло плетиво павутини, яка слабко сіпалась з боку пораненої руки. Гарран зник з поля зору. А от Альтер рухався просто до неї.
— Годі, я сказала! — біле волосся майнуло попереду.
Анна розкинула руки й заступила Варту.
— Вгамуйся, йолопе! — цілителька підняла руку і...
— Овва... — чаклунці аж брови на лоба полізли, коли світлячка зарядила Альтерові кулаком в обличчя.
Тоді вона блиснула поглядом у бік Варти.
— Дарма ти збрехала, — повідомила вона стражденно. — А ти, — її погляд знову метнувся до мага, — потім будеш біситися. Нам потрібно позначити точку! Поклич Мі...
Варта не стала чекати, поки Анна завершить, і оглушила її. На одного потенційного суперника менше. Вона спробувала дотягнутися й до Альтера, але він спритно уникнув атаки.
Наступне закляття розсипалось у Вартиних руках. Пута скували її незгірш від Златанових напередодні.
— Анна права, — похмуро відказав Еверест, акуратно креслячи крейдою посилення для пут. — З цією ми розберемося потім. Я в змозі втримати її від зайвих рухів. Але нам потрібна жертва. Якомога швидше. Хто його знає, коли пітьмаві сюди доберуться.
— Тоді вона на тобі, — неохоче цвиркнув крізь зуби Альтер і махнув рукою Гаррану. — Ми скоро пришлемо підтримку. Тільки що підозріле — телефонуй.
— Не дурний, — Еверест посміхнувся.
Коли світляки вийшли з двору, він присів біля Анни і похитав головою.
— А вона ж хотіла тебе виручити, темна. А ти її отак жорстоко.
— Нічого їй не буде, — фиркнула Варта. — Звільни мене.
— Щоби ти подзвонила своїм друзякам-темним і їх набігло сюди море? Ні, дякую, — Еверест обережно підняв Анну і переніс її на новеньку синю лавку біля дитячого майданчика. Цілителька застогнала і розклепила повіки. — Ходи сюди, Аґато.
Варта послухалась його і підійшла. Вона оцінювала силу пут і подумки вираховувала, за скільки часу вони ослабнуть настільки, щоби спробувати вирватись. Якби не поранена рука, то можна було б спробувати негайно. Утім, в будь-якому разі чекати на повернення світляків чаклунка не планувала. Тим більше якщо їх тут збереться ще більше.
— Я не жертва, — вона твердо подивилась на Евереста. — Суддя це наче чітко засвідчив. Звільни мене, і я піду геть.
— Мовчи й чекай, — відказав світляк. — Анно, а тепер таки вилікуй нашу невдалу жертву.
Дивно, проте світлячка також не стала сперечатися. Вона швидко сіла і тріпнула пальцями, як піаніст перед тим, як грати віртуозний концерт. За кілька секунд чаклунка відчула, як повільно, проте стійко її наповнює чужа пекуча сила. І все ж від потоку цієї сили порізи стали саднити менше.
— А ти вміла, — зауважила вона, коли на місці порізу від Альтерового леза рана затягувалася на очах.
— А ти брехунка. Підла, як і всі ваші, — пробурмотіла світла, проте зцілювати не перестала.
— Чого ж ти помагаєш мені, якщо я така-сяка? — хмикнула чародійка.
— Бо не хочу, щоби лилася зайва кров, — Анна здмухнула пишну світлу гривку з чола. — Ти не жертва, то нехай. Та я — цілителька і буду нею. Навіть у цій проклятій Грі.
— Коли ти зцілиш мене, я зможу розірвати пута Евереста і знищити вас обох, — зауважила Варта, гадаючи, на скільки ж вистачить світляного альтруїзму.
— Ти не зробиш цього, — обличчя Анни, стомлене і нещасне, освітила раптова усмішка. — А якщо й зробиш, то що ж, знищуй. Я хотіла бути цілителем, і я залишуся ним до самого кінця. А ти, Варто Тарновецька, ти хіба хотіла бути вбивцею?
— Звідки світлячці знати, що на душі в темної? — огризнулась та.
— А звідки темній знати, що на душі у світлячки? — Анна закінчила зі зціленням і обтріпала пальці.
І тут Варта відчула знайоме поколювання. Слабке сяйво, котре сьогодні вже оперізувало її руку — через зілля, горіло й на передпліччі Анни, проступаючи крізь тканину сірого светра.
Мітка. Справжня.
Отож, цілителька була жертвою світляків. І прийшла сюди в надії, що вдасться якомога швидше позначити точку та відвернути загрозу від себе. Але не вдалося... Ось чому вона так поспішала. Ось чому здавалась такою нещасною й напруженою.
— Ти можеш здатися сама, жертво, — відповіла Варта тихо і спокійно.
— Коли нас тут двоє, а ти одна, та ще й у путах? — усмішка Анни зблякла. — Люцем неодмінно розкусить мене. І Альтер. Коли повернеться. Самовільно я не піддамся.
— Не можу не погодитися, — кивнув Еверест. — Вибач, Аґато, але ти не отримаєш цю мітку.
Варта сіпнула пута. Вона знала, що з достатнім старанням зможе розсіяти їх. Їй не дуже хотілося нападати на Евереста. Але якщо сюди доберуться світляки, то для неї це погано закінчиться. А якщо темні... то це може погано закінчитися для Анни. І для триклятого співробітника, котрий надміру часто з’являється поруч. Тож краще розібратися із цим, поки тільки вони тут троє.
— У мене є зустрічна пропозиція, — голос пролунав так різко, що всі стрепенулись. — Тепер темна не одна.
— Ти! — обурення в голосі Анни змішувалося зі здивуванням.
Варта похолола. Чех прийшов! Аура Златана зникла — і темна, і світла. Але тут точка. Тут спостерігач з Угорщини. Якщо він побачить онука судді, то все полетить у пітьму...
— Моє шанування, пане Бертоку, — кинув Златан до вечірнього повітря, мовби прочитав думки Варти.
Він клацнув пальцями, і Анна негайно обм’якла та осіла на лавку. Еверест мовчки спостерігав, ніби зачарований.