Біля навали паперів лежала книжка. Ваймз вигнувся, хоч це й завдало йому болю, і глянув на корінець. Там значилося: «Драконячі хвороби» авторства Сибіл Дейдре Ольгіванни Ремкін.
Він із зачудуванням і острахом перегорнув декілька сторінок. Йому відкрився інший світ, сповнений приголомшливих проблем. Задубіле горло. Брудне злягання. Пересохлі легені. Сторге. Тимпанія. Здуття. Сльозотеча. Камені. Трохи почитавши, він вирішив, що коли болотяний дракончик переживає бодай свою першу добу — це вже диво. Навіть прогулянку кімнатою варто було сприймати як біологічний тріумф.
Він миттю відвів погляд від ретельно промальованих ілюстрацій: забагато нутрощів.
У двері постукали.
— Можна? Ви там не роздягнені? — весело зарокотіла леді Ремкін.
— Ну…
— Я вам щось принесла підживитися.
Ваймзу чомусь уявилося, що це має бути суп, але натомість він побачив тарілку, наповнену беконом, смаженими яйцями і картоплею. Він лише глянув на весь цей холестерин — а його артерії вже наче подуріли.
— Я ще спекла хлібний пудинг, — сказала леді Ремкін, трохи соромлячись. — Зазвичай я небагато готую, хіба що для себе. Ну, ви ж знаєте, як воно, коли мешкаєш сам.
Ваймз подумав про те, що він їв у своєму помешканні. М’ясо чомусь завжди виходило сірим, з якимись дивними прожилками.
— Гм, — почав капітан. Він не звик говорити з леді, вилежуючись в її ж ліжку. — Капрал Ноббс мені казав…
— Ой, Ноббі такий колоритний!
Ваймз подумав, що це вже занадто.
— Колоритний? — мляво перепитав він.
— Дуже! Той іще персонаж. Ми з ним чудово поспілкувалися.
— Справді?
— Авжеж. Він просто скарбниця смішних оповідок.
— Звісно. Що є, те є.
Капітана завжди вражала здатність Ноббі ладнати мало не з кожним. Напевно, пояснення крилося в якомусь загальному знаменнику. У всій математиці не знайшлося б знаменника, загальнішого за Ноббі.
— Гм… А вам не здається, що він висловлюється… гм… надто вільно? — запитав Ваймз, зрозумівши, що не може відійти від цієї дивної теми.
— Перчено, — весело поправила його леді Ремкін. — Ой, чули б ви мого тата, коли він сердився. Хай там як, а виявилося, що в нас чимало спільного. Ви не повірите, але його дід колись вештався тут з якимись підозрілими намірами, і мій дід наказав його відшмагати.
«Та вони, можна сказати, родичі», — подумав Ваймз і перекривився: забиті ребра знову пройняло болем.
— У вас декілька дуже великих синців і, може, одне-два ребра зламано, — сказала вона. — Якщо ляжете на живіт, я намащу вас оцим.
І леді Ремкін схопила горщик з жовтою маззю.
На Ваймзовому обличчі промайнув страх, і він інстинктивно потягнув ковдру до підборіддя.
— Не треба цих дурниць. Чого я там не бачила? Зі спини всі дуже схожі — хіба що хвоста у вас немає. На живіт — і підніміть сорочку. Між іншим, вона ще дідусева.
Коли говорять таким тоном, опір марний. Ваймз іще подумав, чи не покликати Ноббі свідком, але врешті вирішив, що від цього стало б іще гірше.
Його немовби льодом обпекло.
— Що там понамішано?!
— Та геть усе. Мазь лікує синці і сприяє росту здорової луски.
— Що?!
— Перепрошую. Мабуть, не луски. Та не треба так лякатися. Я майже впевнена, що луска не виросте. Ну, от і все.
Вона поплескала його по сідницях.
— Мадам, я капітан Нічної сторожі, — сказав Ваймз і одразу ж сам зрозумів, що бовкнув нісенітницю.
— І лежите напівголий у жіночому ліжку, — незворушно відповіла леді Ремкін. — Ну, сідайте і пригощайтеся. Треба якомога швидше поставити вас на ноги.
— Навіщо? — перелякано позирнув на неї Ваймз.
Леді Ремкін сягнула рукою в кишеню своєї засаленої кофтини.
— Вчора ввечері я робила нотатки. Щодо дракона.
— А, щодо дракона, — видихнув капітан.
Тієї миті дракона він боявся набагато менше.
— І ще я трохи попрацювала. Надзвичайно дивна істота, скажу я вам. Вона взагалі не повинна була б літати.
— Це ви дуже слушно сказали.
— Якщо будова тіла в нього така, як у болотяних дракончиків, він повинен важити під двадцять тонн. Двадцять тонн! Це просто неможливо. Бачте, крила того розмаху просто не підняли б цю вагу.
— Він шубовснув з вежі, мов ластівка, — от що я бачив.
— Знаю. Але тієї ж миті у нього мали б відірватися крила, — твердо промовила леді Ремкін. — І він би впав, пробивши збіса глибоку яму в землі. Аеродинаміка — це вам не абищо. Не можна просто взяти й масштабувати щось мале. Треба думати ще й про силу м’язів і площу літальної поверхні крил.