— Очищення, — люб’язно підказав брат Тинькар.
— Щось таке, атож, — сказав брат Дозорець, борсаючись у потугах висловитися. — Це ніби з тебе щось виймають…
— Висмоктують, — сказав брат Тинькар.
— От він правильно сказав, і ми… ну, може, це трохи небезпечно.
— Це ніби як ті містичні потвори з Потойбіччя, які живцем із тебе мозок випивають, — докинув брат Тинькар.
— Щодо мене, то мені радше схоже на те, як голова з похмілля тріщить, — безпорадно промовив брат Дозорець. — І ми, знаєте, оце думали про всі ці штуки з космічною рівновагою і таким іншим, бо… Ну, ви лишень погляньте, що трапилося з бідолашним старим Клозетником. А що як це була кара? Гм.
— Це був просто скажений крокодил, що заліг у квітнику, — сказав Верховний гросмейстер. — Із ким завгодно таке могло трапитися. Але я розумію ваші почуття.
— Справді? — запитав брат Дозорець.
— Звісно. Вони цілком природні. Усім найвидатнішим чарівникам стає трохи незатишно, коли вони беруться до великої роботи на кшталт цієї, — браття гордо виструнчилися. Атож. Найвидатніші чарівники — це про них сказали. — Але за декілька годин усе скінчиться, і я впевнений, що король виявить прихильність до вас. На вас чекає світле майбутнє.
Зазвичай це спрацьовувало. Але, здається, не цього разу.
— А дракон… — почав брат Дозорець.
— Не буде вже дракона! Він нам не буде потрібний, — сказав Верховний гросмейстер. — Слухайте, все просто. Хлопець матиме чарівний меч. Усі знають про чарівні мечі королів…
— Той самий чарівний меч, про який ви нам розповідали? — запитав брат Тинькар.
— Коли він торкнеться ним дракона — ф’ю, та й по всьому!
— Атож, вони такі, — підхопив брат Придверник. — Дядько мій одного разу копнув ногою болотяного дракона — заскочив, як той жере гарбузи в нього на городі. Так ця тварюка йому ледь ногу не відгризла.
Верховний гросмейстер зітхнув. Ще декілька годин — і вже не доведеться борсатися в цьому. Він лише одного не вирішив — відпустити їх (зрештою, хто б повірив їхнім оповідкам?) чи вирядити Варту, щоб заарештували їх, адже бути такими дурними — просто злочин.
— Ні, — терпляче пояснив він. — Це я до того, що дракон зникне. Ми відправимо його назад. І не буде вже дракона.
— А хіба люди нічого не запідозрять? — спитав брат Тинькар. — Їм не захочеться побачити, як скрізь розлетілися шматки порубаного дракона?
— Ні, — переможно сказав Верховний гросмейстер. — Породження Зла миттю зникне від одного дотику Справедливого та Істинного Меча!
Братство витріщилося на Верховного гросмейстера.
— Принаймні вони в це повірять, — додав він. — А ми тимчасом можемо трохи підпустити чарівного диму.
— Чарівний дим — це нам раз плюнути, — сказав брат Загребун.
— І не буде порубаних шматків дракона? — трохи розчаровано перепитав брат Тинькар.
Брат Дозорець прокашлявся.
— Не знаю, чи зайде воно людям, — сказав він. — Якось надто гладенько все.
— Слухайте, людям що завгодно зайде! — гаркнув Верховний гросмейстер. — Вони самі все побачать! Люди в такому захваті будуть від перемоги хлопця, що не стануть ні про що замислюватися! Повірте мені! А зараз… починаймо вже…
Він зосередився.
Так, уже легше. Щоразу це вдавалося легше. Він відчував пластинки луски і драконову лють, потрапивши у місце, де були дракони, і здобувши контроль.
Це була справжня влада, і вона належала йому.
— Ой, — скривився сержант Колон.
— Чого ви такі ніжні? — бадьоро запитала леді Ремкін, вправно затягуючи пов’язку. Цей хист жінки її роду передавали з покоління у покоління. — Він вас ледь торкнувся.
— І йому дуже прикро, — різко докинув Морква. — Покажи сержантові, як тобі прикро. Ну ж бо.
— Уук, — сором’язливо промовив Бібліотекар.
— Не пускайте його до мене, бо цілуватися полізе! — пропищав Колон.
— Якщо когось хапають за ноги і починають гатити його головою по підлозі, як ви гадаєте, чи можна це вважати нападом на старшого за званням? — запитав Морква.
— Я зі свого боку не висуваю жодних звинувачень, — поквапився сказати сержант.
— Може, до справи? — нетерпляче втрутився Ваймз. — Ми маємо перевірити, чи зможе Еррол винюхати драконове лігво. Леді Ремкін вважає, що варто спробувати.
— Це ви про те, щоб вирити глибоку яму з пружинними пастками, розтяжками, метальними ножами, битим склом і скорпіонами, щоб піймати злодія, капітане? — із сумнівом у голосі уточнив сержант. — Ой!