Зараз дракон сердився ще дужче, ніж зазвичай. Він відчував, як щось засіло по той бік його очей. Якась дрібненька, квола чужа свідомість, роздута самовдоволенням. Це наповнювало нестримною люттю. Змушувало робити те, чого не хотілося… Натомість не давало робити те, що дуже хотілося.
Ці очі на мить зосередилися на Ерролі, який геть оскаженів. Ваймз усвідомив: єдина причина, з якої його ще не спалив мільйонноградусний жар, полягає в тому, що дракону трохи цікаво, чого це у Ваймза під пахвою менший дракончик.
— Не робіть різких рухів, — промовила в нього за спиною леді Ремкін. — І не показуйте страху. Вони чудово розуміють, коли ви боїтеся.
— Ви могли б зараз щось інше порадити? — промовив капітан, намагаючись якомога повільніше і непомітніше ворушити губами.
— Їх непогано приводить до тями, якщо полоскотати за вушками.
— Он як, — мляво відповів той.
— А ще можна твердо й різко сказати «ні!» і забрати миску з їжею.
— Та ну?
— І ляснути по носі скрученим аркушем паперу — але це я роблю лише в крайніх випадках.
У світі, де зараз опинився Ваймз (яскраво окресленому і сповненому безнадії), час немовби завмер. Усе повільно оберталося навколо грубих чітких ніздрів за кілька метрів від нього. І тут Ваймз почув, як щось тихенько свистить.
Дракон глибоко вдихнув повітря.
А потім спинився. Зазирнувши в чорну непроглядність вогневивідних шляхів, Ваймз подумав про те, чи встигне він щось побачити. Чи буде якийсь білий спалах абощо, перш ніж його поглине вогненне забуття.
І цієї миті заспівав горн.
Дракон здивовано підняв голову і відповів звуком, що анітрохи не скидався на жодне слово, але водночас дещо нагадував запитання.
І знову пролунав горн. Розкотилися відлуння, що немовби жили власним життям. Це було схоже на виклик. А якщо той, хто заграв на горні, не мав нічого такого на думці, то незабаром його мала спіткати біда: спопеливши Ваймза зневажливим поглядом, дракон розгорнув величезні крила, підкинув своє важке тіло в повітря, порушивши всі закони аеродинаміки, і неквапно вирушив на звук.
Ніщо в світі не повинно було б так літати. Крила били повітря, і від цього розкочувався звук, схожий на відлуння грому, але дракон рухався так, ніби не докладає жодних зусиль. Скидалося на те, що якщо він припинить махати крилами, то просто м’яко пригальмує. Він линув, а не летів. Для істоти завбільшки з амбар, та ще й закутої у броньовану луску, це здавалося неабияким досягненням.
Дракон проплив у них над головами, наче корабель, у напрямку площі Розбитих місяців.
— За ним! — крикнула леді Ремкін.
— Це неправильно, що він так летить. Я майже впевнений, що не обійшлося без порушення Закону про чаклування, — сказав Морква, виймаючи записник. — Та він ще й дах пошкодив. Він обтяжує свою і без того неоднозначну ситуацію.
— Капітане, ви як? — запитав Колон.
— Я в ніздрі йому зазирнув, — зачаровано промовив Ваймз і аж тоді зосередив погляд на стривоженому обличчі сержанта. — Куди він подівся?
Колон махнув рукою на вулицю.
Ваймз глянув спідлоба на силует, що вже розчинявся у небі над дахами.
— За ним! — сказав він.
Знову заспівав горн.
На майдан поспішало багато людей. Дракон проплив над ними, наче акула, що націлилася на загублений у морі надувний матрац. Хвіст повільно гойдався туди-сюди.
— Якийсь навіжений хоче вийти з ним на двобій! — сказав Ноббі.
— Я так і знав, що хтось намагатиметься. Бідного недоумка живцем запечуть в обладунках, — зауважив Колон.
Здавалося, так само думав і натовп, який вишикувався на майдані. Анк-морпоркці сприймали розваги прагматично і безпосередньо. Вони дуже хотіли подивитися, як приріжуть дракона, але готові були задовольнитися і тим, що когось живцем запечуть в обладунках. Не кожного дня щастить побачити, як людину живцем запікають в обладунках. Буде що згадувати решту життя.
Зусібіч Ваймза штурхали: юрмище напливало і напливало на майдан.
Горн проспівав утретє.
— Це горн-мушля, — впевнено промовив Колон. — Як дзвін, але глибший.
— Правда? — запитав Ноббі.
— Атож.
— Мабуть, збіса здоровенний слимак жив у тій мушлі.
— Арахіс! Фіглянки! Гарячі ковбаски! — заголосили в них за спиною. — Привіт, хлопці! Вітання, капітане Ваймз! Встигли в останній момент? Беріть ковбаску, заклад пригощає.
— Що тут коїться, Відривачу? — запитав капітан, вчепившись у лоток продавця, щоб втриматися у круговерті нових і нових людей.