— Чого вони так? Гроші не такі й важкі, — здивувався чоловік, в якого рештки волосся розбіглися по черепі, мов недобитки переможеної армії. — Я можу без проблем носити зі собою сотні доларів.
— Мабуть, від королювання руки слабшають, — розважливо зазначила жінка. — Від того, що вони увесь час махають людям.
— Я завжди от що думав, — почав монархіст, витягуючи люльку і беручись її набивати з бундючним виглядом людини, яка готується виголосити промову. — Коли ти король, одна з основних проблем у тому, що твоя дочка може проколотися.
Усі замислилися.
— І заснути на сто років, — договорив монархіст.
— Он як, — видихнули всі, відчувши якесь несвідоме полегшення.
— А потім ще травми від горошин, — додав він.
— Мабуть, так, — невпевнено сказала жінка.
— Постійно доводиться спати на них, — пояснив монархіст.
— Не кажучи вже про сотню матраців.
— Атож.
— Правда? Я, мабуть, зможу постачати їх гуртом, — сказав Відривач і озирнувся на Ваймза, який слухав усе це, дедалі більше поринаючи у чорну зневіру. — От бачите, капітане? А ви, гадаю, служитимете вже у королівській варті. Матимете якесь пір’ячко на шоломі.
— А, пишноти, — махнув трубкою монархіст. — Це дуже важливо. І багато видовищ.
— І вони що, безкоштовні? — запитав Відривач.
— Ну, може, хіба що за декорації треба заплатити, — відповів той.
— Та ви всі геть подуріли! — не витримав Ваймз. — Ви нічого про нього не знаєте. І він ще навіть не переміг!
— Гадаю, це лише формальність, — кинула жінка.
— Люди, отямтеся! Це ж вогнедишний дракон! — крикнув Ваймз, а в пам’яті знову постали ті ніздрі. — А він — просто якийсь хлопака на коні!
Нудль-Відривач жартома тицьнув його кірасу.
— Душі у вас нема, кепе. Якщо людина приїхала здалеку у закатоване драконом місто і має блискучий меч, то… є лише один варіант розвитку подій, правда? Мабуть, так вирішила доля.
— Закатоване місто? Закатоване місто? — надривався Ваймз. — Та ти, шахраюго, ще вчора впарював людям на вулиці гарненьких лялькових дракончиків!
— Комерція, кепе. І нема чого так перейматися, — приязно пояснив Відривач.
Похмурий і розлючений Ваймз відійшов до свого загону. Знаєте, чим анк-морпоркський люд міг бути вам симпатичний? Нестримним прагненням до незалежності. Вони б нікому не поступилися своїм правом грабувати, обдурювати, привласнювати чуже і вбивати. Це могли робити всі, і в цьому всі були рівні. І це цілком вкладалося у Ваймзову логіку. Не було жодної різниці між найбільшим багатієм і найзлиденнішим жебраком — хіба що перший мав достоту грошей, влади, їжі і гарного одягу, а ще здоров’я. Але він принаймні не був анітрохи кращий. Просто багатший, огрядніший, могутніший, пишніше вдягнений і здоровіший. І так тривало століттями.
— А зараз махнули перед ними горностаєвою мантією, і вони показилися, — пробурмотів він.
Дракон повільно і насторожено кружляв над майданом. Ваймз витягнув шию, щоб краще бачити: попереду стояло чимало людей.
У багатьох хижаків образ здобичі мало не в гени вбудований. Можливо, вершник із мечем у руках так само щось перемкнув у драконовому мозку: істота подивилася на нього з живим інтересом, але водночас і з підозрою.
— Я й не знав, що ми взагалі були королівством, — знизав плечима затиснутий у натовпі Ваймз.
— Відтоді минуло дуже багато часу, — пояснила леді Ремкін. — Королів скинули. Це й на краще. Вони часом були просто жахливі.
— Але ж ви з круто… з високородної сім’ї, — здивувався він. — Я думав, ви мали б підтримувати королів.
— Ой, серед них траплялися страшні почвари, — безтурботно сказала вона. — Творили казна-що: заводили собі купу дружин, відрубували людям голови, починали якісь дурнуваті війни, їли з ножа, кидали надгризені курячі ніжки через плече і тому подібне. Геть не нашого рівня люди.
На площі запала тиша. Дракон повільно підлетів до дальнього кінця і майже застиг у повітрі — хіба що крилами повільно махав.
Ваймз відчув, як по спині щось дереться, а потім Еррол вчепився йому у плече задніми лапами. Крильця-обрубки теліпалися в тому ж ритмі, що й крила справжнього дракона. Еррол шипів, не відводячи погляду від величезної істоти, що висіла в повітрі.
Коли хлопець спішився, махнув мечем і розвернувся до далекого ворога, кінь рвучко затанцював на бруківці.