Очевидно, сфера обслуговування творить дива. Вона навіть танцювала з цим — як би його краще назвати? — новим королем. І він говорив їй якісь люб’язності, хоча слова звучали доволі придушено.
А завтра коронація. Здавалося б, потрібно багато місяців, щоб усе організувати…
Вона продовжувала думати про це, змішуючи вечерю драконам: мінеральна олія, торф, а зверху цяточки сірчаних квітів. Перевдягатися вона не стала — просто накинула поверх бальної сукні грубий фартух, тицьнула руки в рукавиці, опустила захисну маску на обличчя і, під зливою, побігла до драконів.
Щойно прочинивши двері, вона помітила: щось не так. Зазвичай дракончики вітали появу їжі: свистіли, шипіли і випускали невеличкі спалахи вогню.
Натомість зараз усі тихо сиділи на своїх місцях і уважно дивилися вгору.
Це було якось моторошно. Леді Ремкін постукала цебрами.
— Нема чого боятися! Від страшного великого дракона нічого не лишилося! — весело сказала вона. — Нумо сюди, народцю!
Двоє чи троє, ледь глянувши на неї, знову повернулися до…
До чого? Вони здавалися не переляканими, а просто дуже-дуже зосередженими. Вони мовби несли варту, чекаючи, коли щось станеться.
Знову розкотився грім.
За декілька хвилин леді Ремкін уже поверталася у перемокле місто.
Існують пісні, яких на тверезу голову ніколи не співають. Наприклад, «Ущелина Неллі», а також будь-яка пісня, що починається словами «Коли я йшов…». В анк-морпоркських краях улюблена пісня — «На жезлі чародійському голівка величенька».
Загін упився. Принаймні двоє з трьох. Моркву вмовили спробувати шанді, але йому не дуже сподобалося. Крім того, він не всі слова знав, а які знав, тих чомусь не розумів.
— А, ясно, — врешті-решт сказав він. — Це така гумористична гра слів, правда?
— Знаєте, — замислено промовив Колон, вдивляючись в імлу, що, густішаючи, підіймалася над Анком, — у такі моменти хотілося б, щоб старий…
— Не кажи цього, — перервав, похитуючись, Ноббі. — Ми ж домовилися не говорити про це. Не варто про це говорити.
— Це була його улюблена пісня, — сумовито продовжив Колон. — Він мав приємний тенорок.
— Ну, годі, с’ржанте…
— Він був порядною людиною, наш Ґаскін, — розповідав далі Колон.
— Ми нічого не могли з цим вдіяти, — похмуро кинув Ноббі.
— Могли. Ми могли бігти швидше.
— Що трапилося? — запитав Морква.
— Він загинув, — пояснив Ноббі. — При виконанні службових обов’язків.
— Я йому казав, — докинув Колон, ковтаючи з пляшки, яку вони взяли зі собою, щоб перебути ніч. — Казав. Повільніше, казав я. Шкоду собі заподієш, казав я. Не знаю, що на нього найшло, що він так рвонув.
— Це все Гільдія злодіїв винна, — додав Ноббі. — Таких людей випускає на вулицю…
— Тієї ночі ми побачили, як той мужик когось пограбував, — убитим голосом продовжив Колон. — Просто у нас під носом! І капітан Ваймз сказав: «За ними!» — і ми побігли, але вся штука в тому, щоб не бігти надто швидко, бо інакше їх можна впіймати. Можеш мати купу проблем, якщо ловити людей…
— Їм це не до вподоби, — сказав Ноббі.
Знову розкотився грім. Дощ зашурхотів гучніше.
— Не до вподоби, — погодився Колон. — Але Ґаскін побіг і забув. Він біг і біг, і опинився за рогом, а там чекали двоє підручних цього бандюка…
— Прямо в серце, — додав Ноббі.
— Ну, хай там як, а він там і лишився, — сказав Колон. — Капітан Ваймз дуже побивався. Хлопче, коли ти на варті, не можна швидко бігати, — урочисто пояснив він Моркві. — У Сторожі можна бути або швидким, або старим. Але швидким і старим бути не можна. Бідолаха Ґаскін.
— Такого не повинно було трапитися, — сказав Морква.
— Але трапилося, — відповів Колон, прикладаючись до пляшки.
Дощ падав йому на шолом і стікав обличчям.
— Так не повинно було трапитися, — вперто промовив Морква.
— Але трапилося, — повторив Колон.
Ще дехто в місті також почувався незатишно. І цей хтось — то був Бібліотекар.
Сержант Колон дав йому значок, який Бібліотекар покусував, крутячи у своїх великих м’яких руках.
Проблема полягала не в тому, що в місті раптом з’явився король. Орангутани — традиціоналісти, а чогось традиційнішого за короля годі й придумати. Але вони також люблять, коли все чисто, а тут не все було чисто. Або правильніше сказати, що все було надто чисто. Правда і реальність ніколи ще не були такими чистими. Нащадки древніх тронів, які вигулькують невідь-звідки, на деревах не ростуть — він точно це знав.