Він поглянув на фігуру в каптурі, що стояла позаду нього.
— Ми не мали такого наміру, — слабко сказав він. — Чесно. Жодних правопорушень. Ми лише хотіли того, що нам належиться.
Кістлява рука поплескала його по плечу, і то не було недобре.
І Смерть мовив:
— ВІТАЮ.
Окрім Верховного гросмейстера, у час дракона поза штабом був лише один Просвітлений брат, і то був брат Загребун.
Його послали по піцу. Брата Загребуна завжди відсилали по їжу. Так було дешевше. Його ніколи не турбувало опанування мистецтва оплачувати покупки.
Коли варта під’їхала услід за Ерролом, брат Загребун стояв зі стосом картонних коробок і з роззявленим ротом.
Там, де мав бути жаский портал, залишилася лише тепла купка оплавлених уламків.
— О, боженьку! — сказала леді Ремкін.
Ваймз вислизнув з карети і поплескав по плечу Брата Загребуна.
— Пробачте, сер, — сказав він. — Ви часом не бачили, що…
Коли брат Загребун повернувся до нього обличчям, то це було обличчя людини, яку перестріли біля входу в Пекло. Його рот усе ще був роззявлений, та він не міг мовити і слова.
— Чи могли б ви провести мене до Ярду, — сказав Ваймз. — Маю причини вірити, що ви… — він завагався. Він не цілком був упевнений, що мав причини вірити. Ясно, що цей чоловік винен. Ви б визнали його винним, просто на нього подивившись. І не те, щоб він був винен у чомусь конкретному. Просто винен у загальному сенсі.
— М-м-м-м-мих, — сказав брат Загребун.
Сержант Колон обережно відкрив кришку верхньої коробки.
— Що робитимете, сержанте? — спитав Ваймз, відступаючи.
— Ем. Виглядає як Хапонійська гостра з анчоусами, — тоном поціновувача сказав сержант Колон.
— Я маю на увазі чоловіка, — сказав Ваймз.
— Н-н-н-н, — сказав брат Загребун.
Ваймз заглянув під каптур.
— Я його знаю, сер, — сказав він. — Бенджі Легкоступ Боґґіс. Він з Гільдії злодіїв. Я давненько його знаю, сер. Хитрий маленький негідник. Зазвичай працює в Академії.
— Чарівником? — спитав Ваймз.
— Підробітки, сер. Садівником, теслею і всяке таке.
— О. Так?
— Чи ми можемо щось зробити для бідолахи? — спитала леді Ремкін.
Ноббі хвацько відсалютував.
— Можу зарядити йому по яйцях, якщо забажаєте, моя леді.
— Д-д-д-р-р-р, — сказав брат Загребун й несвідомо затремтів, побачивши сталеву посмішку шляхетної леді, яка вирішила не показувати, що зрозуміла щойно сказане.
— Покладіть його в карету, ви двоє, — сказав Ваймз. — Якщо ви не проти, леді Ремкін…
— Сибіл… — поправила леді Ремкін.
Ваймз почервонів і продовжив:
— Дуже добра ідея його ув’язнити. І пред’явити звинувачення у крадіжці книжки, а саме: «Викликання драконів».
— Маєте рацію, сер, — сказав сержант Колон. — Піца вистигає, до речі. Самі знаєте, що сир стає препаскудним, коли вистигає.
— І не бийте його, — застеріг Ваймз. — Навіть якщо без сліду. Моркво, ходімо зі мною.
— Д-Д-д-д-р-р-а-а, — зголосився Брат Загребун.
— І візьміть Еррола, — додав Ваймз. — Він тут просто скаженіє. Віддаю належне, він сміливий малий демон.
— Прекрасно, що ви про це подумали, — сказав Колон.
Еррол бігав туди-сюди коло зруйнованої будівлі і підвивав.
— Гляньте на нього., — сказав Ваймз. — Не дочекається бійки.
Він подивився на туман, що клубочився. «Там точно щось є», — подумав він.
— Що робитимемо, сер? — запитав Морква, коли карета від’їхала.
— Нервуєтесь? — спитав Ваймз.
— Ні, сер.
Те, як він це мовив, щось сколихнуло у Ваймзових думках.
— Ні, — сказав він. — Не нервуєтесь? Гадаю, це у вас від ґномів. У вас немає уяви.
— Певен, що зроблю усе якнайкраще, — твердо сказав Морква.
— Так і відсилаєте всю свою платню матері?
— Так, сер.
— Чудовий ви хлопець.
— То що робитимемо, капітане? — повторив Морква.
Ваймз роззирнувся. Зробив кілька безцільних розпачливих кроків. А потім широко розвів руки і плеснув себе по боках.
— Звідки я знаю? — сказав він. — Гадаю, попередимо людей. Мабуть, нам найліпше вирушити в палац Патриція. А потім…
У тумані були сліди. Ваймз завмер, приклав палець до губ і затягнув Моркву у провулок, щоб сховатися.
Із клубів туману виринула постать. «Ще один із тих», — подумав Ваймз. Зрештою, немає закону, який би забороняв вбирати довгі чорні плащі і каптури. Може бути дюжина цілком невинних причин, чому ця постать вбралася у довгий чорний плащ, натягнула каптур і стовбичить на світанку біля щойно спаленого будинку. Мабуть, варто попросити його назватися.