Було важливо не лишти по собі слідів. Та це не було проблемою. Він видерся на найближчу книжкову шафу і поспішив кудись під світлом зірок, що линуло з купола.
Люпін Вонс відвів погляд від стосів паперів на столі, його очі почервоніли від утоми. У місті ніхто нічого не знав про коронації. І він мусив усе залагодити самотужки. А зробити треба було чимало, він це знав.
— Так? — сказав він різко.
— До вас капітан Ваймз, — відповів секретар.
— Ваймз із Варти?
— Так, сер. Каже, що справа надзвичайно важлива.
Вонс поглянув на список справ, що також були надзвичайно важливими. По-перше, королівська коронація. Ієрархи п’ятдесяти трьох релігій зголосилися на цю почесну місію. Буде ще та сутичка. По-друге, королівські коштовності. Чи радше те, що вони не були коштовностями корони. Коштовності корони зникли за часів попередніх поколінь. Ювелір з вулиці Вправних ремісників з усіх сил намагався встигнути витворити щось зі скла і позолоти.
Ваймз міг зачекати.
— Скажіть йому, нехай приходить в інший день, — відказав Вонс.
— Тішимося, що ви нас приймаєте, — сказав Ваймз, з’являючись на порозі.
Вонс пильно подивився на нього.
— Коли ви вже тут… — почав він.
Ваймз кинув свій шолом на стіл, що, на думку секретаря, було вкрай неввічливо, і сів.
— Прошу сідати, — мовив Вонс.
— Ви вже снідали? — запитав Ваймз.
— Не певен… — почав було Вонс.
— Не турбуйтеся, — бадьоро сказав Ваймз. — Констебль Морква піде на кухню і пошукає щось. Цей дядько нехай покаже, де кухня.
Коли вони пішли, Вонс перехилився через купи паперів на столі.
— Сподіваюсь, у вас вагомі причини… — мовив він.
— Дракон повернувся, — сказав Ваймз.
Якусь хвильку Вонс на нього витріщався. А Ваймз витріщався у відповідь.
Вонсові відчуття повернулися з якихось кутків, в які вони відскочили.
— Ви ж напідпитку, правда? — запитав він.
— Ні. Дракон повернувся.
— Послухайте… — почав Вонс.
— Я його бачив, — твердо сказав Ваймз.
— Дракон? Ви впевнені?
Ваймз перехилився через стіл.
— Ні! Я, мабуть, жахливо помилився! — заверещав Ваймз. — То було щось геть інше із велетенськими кігтями, величезними шкіряними крилами і гарячим вогненним подихом! Є ж ще ціла купа подібних істот!
— Але ми усі бачили, що дракона убили!
— Я не знаю, що ми бачили! — сказав Ваймз. — Але знаю, що бачив я!
Він відхилився назад, його трясло. Раптом відчув шалену втому.
— Так чи інакше, — сказав він уже нормальним голосом. — Він спалив будинок на Мийній вулиці. Як і інші.
— Хтось врятувався?
Ваймз обхопив голову руками. Він подумав про те, коли він востаннє спав, ідеться про нормальний сон, ну знаєте, з простирадлами. Чи їв, наприклад. Це було вчора ввечері чи позавчора? І взагалі, якщо вдуматися, він спав у цьому житті чи ні? Не схоже на те. Руки Морфея засукали рукави й подавали його мозку правильні імпульси, та Ваймз пручався. «Хтось врятувався…»
— Хто хтось? — запитав він.
— Люди в будинку, звісно, — сказав Вонс. — Гадаю, що в будинку були люди. Вночі, я хочу сказати.
— А? А. Так. Це не був звичний будинок. Я думаю, це було щось на зразок штабу таємного товариства, — вів далі Ваймз. У голові у нього щось клацнуло, але він був надто втомлений, щоб з’ясовувати, що саме.
— Маєте на увазі магію?
— Не знаю, — відповів Ваймз. — Може бути. Хлопці в мантіях.
«Зараз він скаже мені, що я перевтомився, — подумав Ваймз. — І матиме рацію».
— Слухайте, — доброзичливо сказав Вонс. — Люди, які бабраються в магії і не вміють її контролювати, вони можуть підірвати себе і…
— Підірвати себе?
— А у вас були шалені дні, еге ж? — м’яко вів далі Вонс. — Якби мене збив із ніг дракон, а потім мало не спалив заживо, гадаю, мені б весь час марилися дракони.
Ваймз витріщався на нього із роззявленим ротом. Він не міг дібрати слів. Усі ці дні він тримався, наче всередині був пружний і еластичний вузол, та зараз він цілком ослаб.
— А ви не думаєте, що перевтомилися? — запитав Вонс.
«Ах, — подумав Ваймз. — Хороший жарт».
І повалився вперед.
Бібліотекар обережно нахилився над книжковою шафою і простягнув руку.
Ось вона.
Його тверді нігті намацали корінець книжки, обережно витягнули її з полички і підняли. Він акуратно присвітив ліхтарем.
Жодного сумніву. «Викликання драконів». Єдиний примірник, перше видання, ледь пожовкле і надзвичайно драконне. Він поставив ліхтар поруч і почав читати першу сторінку.