Сержант Колон видерся на парапет довкола храму Дрібних божеств.
Він вже надто старий для таких справ. Він би краще дзвонив у дзвоники, а не сидів десь на узвишші і чекав, щоб там його знайшов дракон.
Він перевів подих і втупився у туман.
— Є тут хто з людей? — прошепотів він.
Голос Моркви звучав неживим і пласким у цьому щільному повітрі.
— Я тут, сержанте, — відгукнувся він.
— Я просто перевіряв, чи ти все ще тут, — сказав Колон.
— Я все ще тут, сержанте, — слухняно сказав Морква.
Колон приєднався до нього.
— Просто перевіряю, що тебе не з’їли, — сказав він, намагаючись вишкіритися.
— Мене не з’їли, — сказав Морква.
— А, — сказав Колон. — Тоді добре, — він побарабанив пальцями по вологому камені з почуттям, що мусить чітко прояснити свою позицію.
— Просто перевіряю, — повторив він. — Це частина мого обов’язку, розумієш. Патрулювати, так би мовити. Не те щоб я боявся бути вгорі на даху на самоті, щоб ти розумів. Густий тут туман, еге ж?
— Так, сержанте.
— Все гаразд? — приглушений голос Ноббі пробрався крізь загусле повітря, а за ним швидко з’явився і його власник.
— Так, капрале, — сказав Морква.
— Що ти тут робиш? — спитав Колон.
— Я просто прийшов перевірити, чи з молодшим констеблем Морквою все гаразд, — невинно відказав Ноббі. — А що ви тут робите, сержанте?
— У нас тут все-все гаразд, — бадьоро сказав Морква. — Це добре, правда ж?
Двійко унтер-офіцерів ніяково переступали з ноги на ногу та уникали поглядів один одного. Довга дорога назад до їхніх постів пролягала через мокрі, захмарені і, передусім, відкриті дахи.
Колон прийняв адміністративне рішення.
— Та ну його, — сказав він і знайшов собі для сидіння уламок розбитої статуї.
Ноббі прихилився до парапету і вивудив вогкий недопалок зі своєї завушної попільнички.
— Чув, як пройшла процесія, — зауважив він.
Колон набив люльку і запалив сірника до каменя позаду.
— Якщо той дракон живий, — сказав він, випускаючи струмінь диму і перетворюючи невеличкий клапоть туману у смоґ, — то він має забратися звідси до дідька, кажу вам. Місто — для дракона не місце, — додав він тоном людини, яка довго намагалася себе переконати. — Він полетів собі кудись, де високо і багато їжі, згадаєте мої слова.
— Кудись, як у місто, маєте на увазі? — спитав Морква.
— Стули пельку, — хором відповіли йому решта двоє.
— Киньте нам сірники, сержанте, — сказав Ноббі.
Колон підштовхнув пачку лихих жовтоголових люциферів по даху. Ноббі взяв одного, та сірник тут же звіяло вітром. Клапті туману пропливли повз нього.
— Здіймається вітер, — зауважив він.
— Добре. Мені вже цей туман у печінках сидить, — відказав Колон. — То що я там говорив?
— Ви говорили, що дракон полетить за багато миль звідси, — підказав Ноббі.
— А, так. Ну що ж, це має сенс, правда ж? Я маю на увазі, що я не крутився б тут, якби міг полетіти геть. Якби я міг полетіти, я не сидів би собі на даху на якійсь старій загидженій статуї. Якби я міг полетіти, я б…
— Якій статуї? — спитав Ноббі, не донісши сигарету до губ.
— Оцій, — сказав Колон, стукаючи по каменю. — І не намагайся нагнати мені страху, Ноббі. Ти знаєш, що на Дрібних божествах сотні старих запліснявілих статуй.
— Ні, не знаю, — сказав Ноббі. — Що я знаю, так це те, що їх усіх зняли минулого місяця, коли тут міняли покрівлю. Тут тільки дах і купол, і все. На такі речі слід зважати, коли патрулюєш.
Запала глуха тиша, сержант Колон поглянув униз на камінь, на якому сидів. Той мав конусоподібне завершення, лускатий візерунок і якусь неозначувану хвостоподібну якість. Тоді він провів по ньому поглядом вгору, у туман, що швидко щезав. Дракон, який лежав на куполі Дрібних божеств, звів голову, позіхнув і розгорнув крила.
Розгорнути їх було непросто. Це тривало якийсь час, поки розсувався складний біологічний механізм із ребер та складок. Тоді, із розпростертими крилами, дракон позіхнув, зробив кілька кроків до краю даху і полетів.
За певний час над краєм парапету з’явилася рука. Вона якусь мить помацала навколо, поки не знайшла достатню опору. Почулося кректання. Морква виліз на дах і витягнув за собою двох інших. Вони лягли навзнак і віддихувалися. Морква зауважив глибокі подряпини в металі, які залишили драконові пазури. Таке складно не зауважити.