— Бідолаха, — сказав Ноббі. — Нізащо б не подумав. Не дивно, що він завжди такий похмурий.
— Тому він завжди намагається привести себе в нормальну кондицію. Але часом перебирає з дозуванням. І, звичайно… — Колон поглянув на Моркву, — його стоптала під ноги жінка. Май на увазі, його практично все здатне стоптати.
— Що ж нам тепер робити, сержанте? — запитав Ноббі.
— Як думаєш, він буде проти, якщо ми з’їмо його пиріг? — задумливо запитав Морква. — Буде шкода, якщо він таки зачерствіє.
Колон знизав плечима.
Старші чоловіки в жалюгідній тиші спостерігали, як Морква прогризає пиріг, наче роторний подрібнювач — крейдяний кар’єр. Навіть якби це було найніжніше суфле на світі, апетит у них би не з’явився.
Вони обдумували, яким буде життя без капітана. Однозначно похмурим, навіть без драконів. Про капітана Ваймза можна було говорити, що завгодно, але стиль у нього був. Цинічний, із брудними нігтями, але він його мав, а вони — ні. Він умів читати довгі слова й додавати. Це був теж свого роду стиль. Навіть напивався він стильно.
Вони намагалися розтягнути хвилини, якось продовжити час. Але ніч однаково прийшла.
Ніякої надії для них не залишилося.
Їм доведеться вийти на вулиці.
Була шоста година. І щось було не так.
— Я і за Ерролом сумую, — сказав Морква.
— А він же належав капітану, — сказав Ноббі. — У будь-якому разі, тепер про нього потурбується леді Ремкін.
— Та це не означає, що тепер ми можемо розкидати речі, — сказав Колон. — Навіть лампову олію. Він випив навіть лампову олію.
— І з’їв нафталінові кульки, — сказав Ноббі. — Цілу коробку нафталінових кульок. Навіщо комусь їсти нафталінові кульки? І чайник. І цукор. Від цукру він просто шаленів.
— Хоча він був милий, — сказав Морква. — Приязний.
— Ой, я вас прошу, — сказав Колон. — Але це якось неправильно, мати домашнього улюбленця, при гикавці якого щоразу доводиться ховатися під стіл.
— Я сумуватиму за його мордочкою, — сказав Морква.
Ноббі голосно висякав носа.
Наче луна, прозвучали удари у двері. Голова Колона смикнулася. Морква встав і відчинив.
За ними зі зарозумілим нетерпінням чекала пара гвардійців з палацу. Побачивши Моркву, що трохи пригнувся, щоб не вдаритися головою, вони позадкували. Погані новини про таких, як він, поширюються швидко.
— Ми принесли вам оголошення, — сказав один із них. — Ви мусите…
— А що це за свіжа фарба на нагрудних латах? — ввічливо запитав Морква.
Ноббі з сержантом переглянулися.
— Це дракон, — сказав молодший із вартових.
— Король дракон, — виправив начальник.
— А я тебе знаю, — скрикнув Ноббі. — Ти Череп Червонодерев. Жив на Фаршовій вулиці. Твоя мама робила льодяники від кашлю, якось впала в суміш і померла, правда? Льодяників я не пробував, але твою маму чудово пам’ятаю.
— Привіт, Ноббі, — без особливого ентузіазму привітався гвардієць.
— Б’юся об заклад, твоя мамуся пишалася б тобою, з драконом на латах! — сказав Ноббі.
Гвардієць окинув його поглядом, сповненим ненависті та збентеження.
— І з новим плюмажем на капелюсі, — люб’язно додав Ноббі.
— Ось оголошення, яке ви зобов’язані прочитати, — голосно сказав вартовий. — І розклеїти на кожному розі вулиці. Згідно з наказом.
— Чиїм? — поцікавився Ноббі.
Сержант Колон схопив сувій шинкоподібним кулаком.
— Беручи до уваги, — повільно зачитав він, ведучи по буквах нерішучим пальцем, — що Де-Ри-Ка-Он — дракон, Ко-Рл— король королів і А-Бе-Си-Лер, — на широкому рожевому чолі сержанта виступили крапельки поту, — абсолютний, е-е-е, Про-Ву-Тель, правитель побажав… — він поринув у болісне академічне мовчання, водячи тремтячим пальцем по пергаменту.
— Ні, — зрештою сказав він. — Це ж неправда? Він же не збирається когось зжерти?
— Спожити, — сказав старший гвардієць.
— Усе це — частина соціального… соціального контракту, — без емоцій повідомив його помічник. — Невелика ціна, гадаю, ви погодитеся, за безпеку й захист міста.
— Від чого? — здивувався Ноббі. — Ми ніколи не мали ворога, якого б не могли позбутися підкупом або корупцією.
— Дотепер, — похмуро сказав Колон.
— Ви схоплюєте на льоту, — похвалив гвардієць. — Отже, вам потрібно сповістити всіх. Під загрозою покарання.
Морква зазирнув через плече Колона.
— Що значить незаймана? — поцікавився він.