— Незаміжня дівчина, — швидко відказав Колон.
— Як моя подружка Ріт? — нажахано запитав Морква.
— Ну, не зовсім, — сказав Колон.
— Ти ж знаєш, вона незаміжня. Усі дівчата пані Долоні незаміжні.
— А, ну так, точно, — підтвердив Колон.
— Ну, тоді, — сказав Морква, ніби підводячи фінальну риску. — Сподіваюся, що ми до такого не доведемо.
— Люди не погодяться, — сказав Колон. — Пригадаєш мої слова.
Гвардійці позадкували, рятуючись від гніву Моркви, що стрімко зростав.
— Це вже їхня справа, — сказав старший гвардієць. — Але якщо ви не поширюватимете оголошення, будете пояснювати все Його Величності.
Вони поспішили геть.
Ноббі кинувся на вулицю.
— Ти, з драконом на латах! — крикнув він. — Якби твоя бідна матуся знала, що ти розгулюєш з драконом на латах, вона б перевернулася у своєму чані!
Колон повернувся до столу й розклав сувій.
— Кепські справи, — пробурмотів він.
— Він уже вбивав людей, — сказав Морква. — Порушивши десь із шістнадцять окремих актів Ради.
— Без сумніву. Але це сталося, ну, ти знаєш, в суцільному хаосі, — сказав Колон. Не те щоб це не було погано, але коли люди беруть у цьому участь, просто вручають дракону першу-ліпшу дівчину й стоять, спостерігаючи, ніби це все правильно й законно, — це набагато гірше.
— Думаю, усе залежить від точки зору, — задумливо сказав Ноббі.
— Що ти маєш на увазі?
— Ну, з точки зору того, кого спалюють живцем, це, мабуть, не має великого значення, — по-філософськи зауважив Ноббі.
— Я сказав, що люди цього не допустять, — сказав Колон, ігноруючи його слова. — Ти ще побачиш. Вони прийдуть під палац, і що тоді зробить дракон, га?
— Спалить їх усіх, — негайно відказав Ноббі.
Колон збентежився.
— Він же не зробить це насправді? — запитав він.
— Не бачу, що може цьому завадити, — сказав Ноббі. Він визирнув за двері. — Непоганий був хлопчина, той гвардієць. Часто виконував доручення мого дідуся. Хто б міг подумати, що він буде розгулювати з драконом на грудях.
— Що ми будемо робити, сержанте? — запитав Морква.
— Я не хочу, щоб мене спалили живцем, — сказав сержант Колон. — Моя дружина мене вб’є. Отже, вважаю, треба, цей, оголосити це. Але не хвилюйся, друже, — сказав він, поплескуючи Моркву по м’язистій руці й повторюючи, ніби запевняючи себе самого, — ми до такого не доведемо. Люди не погодяться.
Леді Ремкін обмацала Ерролову шкіру.
— Щоб я провалилася, якщо знаю, що з ним відбувається, — скрикнула вона. Дракон спробував лизнути її лице. — Що він їв останнім часом?
— Востаннє, гадаю, це був чайник, — сказав Ваймз.
— Чайник чого?
— Ні. Просто чайник. Чорний предмет із ручкою і носиком. Він дуже довго його обнюхував, а тоді зʼїв.
Еррол слабко всміхнувся йому і відригнув. Обоє — леді Ремкін і Ваймз — пригнулися.
— О, а тоді ми застали його за поїданням сажі з каміна, — продовжив Ваймз, коли вони знову підняли голови над загорожею.
Вони нахилилися над укріпленим бункером, одним із тих, які леді Ремкін використовувала для хворих. Їх доводилося додатково посилювати. Зазвичай одним із перших симптомів хвороби дракона була втрата контролю над процесами травлення.
— Але на вигляд він не хворий, — сказала вона. — Радше повненький.
— Він постійно скиглить. І видно, що в нього під шкірою щось рухається. Знаєте, що я думаю? Ви казали, що вони можуть перебудовувати свою травну систему?
— А, так. Усі шлунки та панкреатичні залози можуть під’єднуватися різними способами. Щоб скористатися з…
— З того, що вони розшукають для виготовлення полум’я, — сказав Ваймз. — Ага. Думаю, він намагається зробити якийсь дуже гарячий вид полум’я. Він хоче позмагатися з великим драконом. Кожного разу, коли той підіймається в повітря, він починає скиглити.
— І не вибухає?
— Ми ніби не помічали. Я впевнений, якщо б таке сталося, то ми б зауважили.
— І він їсть усе підряд?
— Важко точно сказати. Він нюхає все й переважно все з’їдає. Наприклад, два галони лампової олії. У будь-якому разі, я не можу залишити його там. Ми не здатні доглядати за ним належним чином. До того ж більше не треба шукати дракона, — гірко додав він.
— Думаю, ти трохи гарячкуєш, — сказала вона, повертаючись до будинку.
— Гарячкую? Мене звільнили на очах усіх тих людей!
— Звичайно, але я впевнена, що це непорозуміння.
— Особисто я все правильно зрозумів!