— Це саме те, про що я говорив із самого початку, — сказав він. — Коли ми разом, нас нізащо не спалять!
Пролунали поодинокі оплески.
— Зажди, — повільно сказав крихітний чоловічок. — Наскільки нам відомо, драконові добре вдається лише одна справа. Він літає містом, підпалюючи людей. Щось не зовсім до кінця розумію, як ви пропонуєте це зупинити.
— Так, але якщо ми всі будемо проти… — почав перший оратор, однак його голос звучав невпевнено.
— Він не може спалити всіх, — сказав Колон. Вирішивши знову походити козирною картою, додав із гордістю: — Коли ми разом, нас нізащо не спалять!
На цей раз оплесків пролунало значно менше. Люди зберігали свою енергію для того, щоб бідкатися.
— Не розумію, чому це неможливо. Чому він не може спалити всіх і полетіти в якесь інше місто?
— Тому що…
— Скарби, — сказав Колон. — Хтось повинен приносити йому скарби.
— Ага.
— Ну добре, але скільки?
— Чого скільки?
— Скільки саме людей? З усього міста? Можливо, він не захоче спалювати все місто, а лише якусь частину. Хіба нам відомо яку?
— Слухайте, це заходить надто далеко, — сказав перший оратор. — Якщо ми так і будемо ходити довкола проблеми, то ніколи нічого не зробимо.
— Я лише хочу сказати, що варто спершу все обдумати. Наприклад, що нам дасть перемога над драконом?
— Ти серйозно?! — запитав сержант Колон.
— Ні, серйозно. Що це нам дасть?
— Тисячі людських життів, для початку!
— Я вас прошу, — сказав крихітний чоловічок. — Гадаю, одна людина на місяць — досить непогано, порівняно з деякими правителями, яких ми мали. Пригадуєте Нерша Лунатика? Або Смінса Хихотуна та його підземелля «Животики надірвеш»?
Почулося бурмотіння, в якому вчувалися різні варіації на тему «а він має рацію».
— Але ж їх скинули! — зауважив Колон.
— Ні-ні. Їх убили.
— Різниця невелика, — відрубав Колон. — Послухайте, вбити дракона не так уже й просто. Вам знадобиться значно більше, ніж темна ніч і гострий ніж, щоб його позбутися.
«Тепер бачу, що мав на увазі капітан, — подумав він. — Не дивно, що він завжди напивається, усе обміркувавши. Ми програємо, не встигнувши почати. Дайте будь-якому анк-морпоркцю велику палицю, і все закінчиться тим, що він заб’є себе до смерті».
— Слухай сюди, ти, пишномовне хамло, — почав перший оратор, піднімаючи коротуна за комір і стискаючи вільну руку в кулак, — у мене три доньки, і так сталося, що я не хочу, щоб жодну із них зжерли, дякую.
— Так, і коли ми разом… нас… ніколи… не…
Голос Колона здригнувся. Він зрозумів, що решта натовпу дивиться вгору.
«От гад, — подумав він, відчуваючи, що його потроху покидає здоровий глузд. — У нього що, фланелеві стопи?»
Дракон зручно всівся на гребні найближчого дому, раз чи двічі махнув крилами, позіхнув, а потім скерував голову прямо на вулицю.
Чоловік, благословенний дочками, так і стояв із піднятим кулаком у центрі кола пустої бруківки, що збільшувалося з неймовірною швидкістю. Коротун вирвався з його закляклої руки й кинувся в тінь.
Цей батько раптово виявився найбільш самотньою людиною на Диску. Ніхто не мав так мало друзів, як він.
— Усе ясно, — тихо промовив він і, нахмурившись, поглянув на допитливу рептилію. Насправді вона не здавалася особливо войовничою. Дракон розглядав його з інтересом.
— Мені байдуже! — прокричав він, і його голос відбився луною від стіни до стіни у цілковитій тиші. — Ми кидаємо тобі виклик! Якщо ти вб’єш мене, то можеш убити й нас усіх!
З боку людей у натовпі, для яких це твердження не було абсолютно самоочевидним, пролунало незручне шаркання ніг.
— Знаєш, ми здатні опиратися! — ревнув чоловік. — Усі ми! Як було в тому гаслі про єдність, сержанте?
— Е-е-е, — протягнув Колон, відчуваючи, як його хребет вкривається сиротами.
— Застерігаю тебе, драконе, людський дух — це…
Вони ніколи так і не дізналися, що таке людський дух, або принаймні чим це було на його думку. Хоча, можливо, у темні безсонні ночі деякі з них згадували те, що сталося далі.
Це допомогло їм чітко усвідомити один факт про людський дух, яким нерідко нехтують: благородний, хоробрий і дивовижний за сприятливих обставин, здебільшого він все ж залишається людським.
Полум’я дракона вдарило чоловіка в груди. Якусь мить він мав вигляд розжареного до білого контуру, а тоді акуратні чорні рештки потекли спіралькою й утворили калюжку в розплавленій бруківці.