— Мабуть, це було жахливо, — сказав Ваймз. — Уяви, що він пережив. Він викликав його, а тоді усвідомив, що це не просто якийсь бездушний інструмент, а живе створіння з власним розумом. Таким самим, як у нього, але без будь-яких гальм. Знаєш, я б побився об заклад, що на самому початку він дійсно думав, що робить усе на благо. Мабуть, він збожеволів. Рано чи пізно це мало статися.
— Так, — хрипко повторив Вонс. — Мабуть, це було жахливо.
— От би він потрапив мені в руки! Знати людину стільки років і ніколи не усвідомлювати…
Вонс промовчав.
— Біжи, — тихо наказав Ваймз.
— Що?
— Біжи. Я хочу подивитися, як ти бігаєш.
— Я не розумію…
— У ніч, коли дракон спалив той будинок, я бачив, як хтось тікав. Пригадую, мені здалося, що він рухався дуже кумедно, ніби підстрибуючи. А наступного дня я бачив, як ти втікаєш від дракона. «Цей чоловік біжить дуже схоже», — подумав я. Майже підстрибцем. Так бігають, щоб від когось не відстати. Хто-небудь із них врятувався, Вонсе?
Вонс безтурботно — як йому здалося — помахав рукою.
— Це сміховинно, це нічого не доводить, — сказав він.
— Я помітив, що ти тут спав, — сказав Ваймз. — Припускаю, що король любить тримати тебе під рукою?
— У тебе немає жодних доказів, — прошепотів Вонс.
— Звичайно, немає. Манера бігу. Енергійний голос. Це все. Але це не має значення. Навіть якби в мене були докази, це було б неважливо — сказав Ваймз. — Оскільки немає кому їх надати. І роботу ти мені повернути не можеш.
— Я можу! — скрикнув Вонс. — Можу, і тобі необов’язково залишатися простим капітаном…
— Ти не можеш повернути мені роботу, — повторив Ваймз. — Вона ніколи твоєю й не була. Я ніколи не охороняв ні місто, ні короля, ні Патриція. Я служив закону. Хоч і пошкодженому та спаплюженому, але свого роду закону. Зараз лишився хіба один закон: «Будь обачним, інакше згориш живцем». Місця для мене тут не залишилося.
Вонс кинувся вперед і схопив його за руку.
— Але ти можеш мені допомогти! — сказав він. — Можливо, є спосіб знищити дракона, принаймні ми можемо допомогти людям перенаправити збитки, пом’якшити найгірше, якось домовитися…
Від сильного ляпасу Вонс аж крутнувся на місці.
— Дракон тут, — гаркнув він. — Ти не зможеш перенаправити його, переконати або домовитися з ним. Дракони не розуміють, що таке перемир’я. Ти притягнув його сюди, і ми тут застрягли, сволото!
Вонс перестав погладжувати яскраво-білу пляму від ляпасу.
— Що ти збираєшся робити? — запитав він.
Ваймз не знав. Він подумав про десяток варіантів, але єдиний дійсно прийнятний — вбивство Вонса. Та він не міг це зробити, дивлячись йому прямо в лице.
— Проблема з такими людьми, як ти, — сказав Вонс, встаючи. — Ви завжди проти спроб зробити щось на благо людства, але самі ніколи не маєте годящого плану. Варта! Варта!
Він маніакально усміхнувся.
— Не чекав? — запитав він. — Знаєш, тут ще залишилися гвардійці. Не так багато, звичайно. Мало хто готовий сюди заходити.
У зовнішньому коридорі пролунали кроки, і досередини ввійшло четверо гвардійців, витягнувши мечі.
— На твоєму місці я б не боронився, — продовжив Вонс. — Вони — відчайдушні й нещасливі чоловіки. Але їм дуже добре платять.
Ваймз промовчав. Вонс любив позловтішатися. Проти таких легко вистояти. Старий Патрицій ніколи не зловтішався, у цьому його не можна було звинуватити. Якщо він засудив вас до смерті, ви б ніколи про це не довідалися.
Із людьми, що зловтішаються, важливо грати за їхніми правилами.
— Тобі не вдасться вічно уникати покарання, — сказав він.
— Ти маєш рацію. Цілковиту рацію. Але «ніколи» — це дуже довгий час, — сказав Вонс. — Рано чи пізно покарання наздожене кожного з нас.
— Матимеш трохи часу, щоб над цим пороздумувати, — сказав він і кивнув охоронцям. — Киньте його в спеціальне підземелля. А потім починайте інше завдання.
— М-м, — почав головний гвардієць і замовк.
— Що таке, друже?
— Ти, ем, хочеш, щоб ми напали на нього? — жалібно запитав він. Якими б недоумкуватими не були гвардійці, вони знали умовності не гірше за інших. І коли охорону викликають, щоб у напружений момент розібратися з однією людиною, не варто чекати, що все закінчиться добре. «Цей хлопець точно буде геройствувати», — подумав він. Йому аж ніяк не подобалася перспектива потенційної смерті.