Сієнська черниця втішалася величезним авторитетом, але то був лише моральний авторитет. Позаяк вона мешкала в Європі, а не в Індії, до того ж у період розперезаності, жорстокості й корупції, її вплив на політику не був аж таким вагомим, як донедавна вважали історики. Найгучнішим учинком Катерини став візит до Авіньйона, до Григорія XI. Вона дуже схожа на Жанну д’Арк. Та також була простою дівчиною, яка стверджувала, що чує голос Божий. Оскільки Катерина розмовляла лише тосканською говіркою і не зналася на теології, то стала об’єктом глузувань і принизливих поштуркувань з боку французьких кардиналів. Не цілком певно те, якою мірою Катерина вплинула на рішення Григорія XI перенести столицю папства назад, у Рим. Новітні дослідники твердять, що це повернення було справою, вирішеною іще до її приїзду.
Наприкінці свого короткого життя Катерина з останніх сил підтримувала не найкращого папу Урбана VI у його протистоянні з Климентієм VII. Її політичні заходи були завше зіткненням між наївною величчю і тверезою підступністю. Вона написала сотні листів до високопоставлених особистостей, на зміну в гострому й солодкавому тоні. Ці листи мали більш-менш такий вплив, як сучасні протести Ліги Захисту Прав Людини. Щоб визволити Італію від лютого кондотьєра Джона Гоквуда, себто Джовані Акути, вона запропонувала йому повернути його жорстокість супроти турків. Вона прагнула здобути світ любов’ю. Місце їй у легенді.
На сході — собор св. Домініка, а на заході — друга духовна фортеця Сієни, суворий, позбавлений оздоб собор св. Франциска, із захоплюючою композицією П’єтро Лоренцеті Розп'яття. Поряд із собором містився ораторій св. Бернара, проповіді якого, стенографовані слухачами, сповнені запалу, гумору й капітальних жанрових сцен.
У середині XIV століття завершувалася велика епоха сієнського малярства; хоча сама школа проіснувала безперервно аж до кінця XV століття, тобто до моменту політичного занепаду міста, такі явища, як Дуччо, Мартіні, Лоренцеті, більше не повторилися. Та мало не впродовж усього цього періоду сієнське малярство зберігає нечувану єдність стилю, якої годі шукати у флорентійському малярстві.
Мистецтво у Сієні, хоча воно й рідко віддзеркалювало актуальну дійсність, було тісно пов’язане з суспільним життям. У цьому місті бракувало великих меценатів на кшталт Медичі, зате інтерес до мистецтва був загальним і більш демократичним, аніж деінде. Багатий цех сукноробів замовив поліптих дорогому Сасеті, пекарі та різники — Матео ді Джованні, а один із найубогіших цехів церувальників задовольнився тим, що для нього погодився працювати Андреа Ніколо. Рідкісним для історії щасливим мар’яжем мистецтва й бюрократії став поширений із XIII століття звичай розмальовувати обкладинки урядових міських книг, і то рукою видатних митців.
На початку кватроченто на сцену виходить один із найчарівніших митців у історії мистецтва, Сасета. Його образи розпорошені по цілому світі, але Пінакотека володіє кількома творами, які непогано репрезентують цього ілюстратора життя св. Франциска. Сасета блискуче вцілив у тональність францисканської легенди, бо був чоловіком, з головою зануреним у чудеса. В історії про св. Франциска і бідного лицаря над містом, ангелами і персонажами драми височіє вирвана, наче дуб із корінням, вежа, і цей сюрреалістичний ефект нікого не шокує, настільки сильно матерія у цього маляра перемішалася з неможливим. Далебі, сюрреалісти могли б навчатися у Сасети штуки пластичного втілення чуда. Зазвичай кажуть, що Сасета і його сієнські колеги спізнилися та не розуміли Ренесансу. Тимчасом вони ввійшли у новий світ Відродження, не ламаючи готичної традиції, так само як Дуччо залишився готичним, не ламаючи візантійської традиції. Малярство Сасети не є маньєризмом, воно по-новому переосмислює традиції великих попередників.
Він багато малював і часто покидав Сієну. Він тісно контактував із новими й старими джерелами малярства. Сучасні історики мистецтва підкреслюють його зв’язки з Доменіко Венеціано і вплив, який Сасета вчинив на великого П’єро делла Франческа.
Сасета помер 1 квітня 1450 року, підхопивши запалення легенів під час роботи над фресками, які до 1944 року оздоблювали Порта Романа. Вкрай повчальні шляхи його посмертної слави. Наприкінці XIX століття маляра зараховували до третьорядних майстрів. Беренсон, приписавши йому низку творів, що раніше вважали анонімними, витягнув Сасету з забуття. Останнім часом Альберто Ґраціані «відібрав» маляреві кілька образів, сконструювавши нову гіпотетичну постать, названу Майстром дель’Осерванца (назва монастиря неподалік Сієни). Ґраціані вчинив як астроном: він не відкрив нової зірки, але певен, що вона існує, бо це випливає з його обчислень. Одним із найгарніших образів цього майстра є Зустріч св. Антонія зі св. Павлом. Крізь лісисті узгір’я провадить дорога. Спершу ми бачимо невисокого святого, коли він із кийком на плечі входить до лісу. Пізніше (себто в центрі образу) той розмовляє із фавном: обидва співрозмовники добре виховані і либонь не торкаються догматичних тем, позаяк розмова точиться у дуже приязному тоні. Врешті, на самому краю образу святі сердечно стискають один одного в обіймах перед пустельним гротом.