«Неохочі вони до всіляких надмірностей, як у їжі, так і у вбранні, а турбуються лише про речі необхідні. Живуть разом, без жінок і дітей… лайливі слова, марні вчинки, непогамовний сміх, скарги і ремствування, якщо їх зауважать, не залишаються у них безкарними. Ненавидять шахи і гру в кості, почувають відразу до ловів; не знаходять жодної насолоди у нерозумній гонитві за птаством, гидують і уникають мімів, чаклунів, жонглерів, легких пісеньок і жартів. Волосся стрижуть коротко і знають із традиції апостолів, що турбота про зачіску ганьбить чоловіка. Ніколи не бачено, щоб вони причісувалися, рідко миються, їхні бороди шорсткі, запилюжені, плямисті від спеки і труду».
В Єрусалимі тамплієри невдовзі зайняли дві мечеті, під якими містилися велетенські підземелля, призначені на стайні. По суті, їхній укріплений Темплюм був містом у місті. Там тривало своє життя, суворе й просте. Харчувалися тамплієри у великій трапезній із неоздобленими стінами; їли мовчки, і кожен лицар-монах залишав частку своєї страви нужденним. Коли хто з братів помирав, його страву впродовж чотирнадцяти днів віддавали вбогому. Тричі на тиждень тамплієрів зобов’язував повний піст. День починався месою, яку відправляли за дві години до світанку. Відтак кожен лицар навідувався у стайню до свого коня і лаштував зброю. На світанку знову слухали месу, а вдень повторювали десятки обов’язкових молитов. Обід, пізніше щось на зразок шикування на очах у гросмейстера. Вечірня, молитви, вечеря і тиша аж до кінця дня. Статут також містив карний кодекс. За десять злочинів загрожувала кара виключення з ордену, ба навіть довічне ув’язнення. Ними були: симонія при вступі до ордену, переказування стороннім розмов, які точились у капітулі, крадіжка, втеча з поля бою, грабунок, убивство християнина, содомія, єресь (цей припис, Високий Трибунале, варто запам’ятати), відтак брехня і дезертирство з ордену.
Похвала клервоського монаха св. Бернарда перетворила тамплієрів — о, парадокс історії! — на одного з наймогутніших банкірів середньовіччя. Під час II хрестового походу тамплієри стали власниками численних маєтків мало не в усій Європі, і прочани, рихтуючись до Святої Землі, аби уникнути ризику, депонували гроші в якійсь із їхніх домівок, а еквівалент пізніше отримували в Єрусалимі. Доказом фінансової могутності ордену є той факт, що невдовзі він стає довіреною особою не лише короля Єрусалима, а й монархів Англії та Франції. І це, Високий Трибунале, як ми спробуємо довести, стало головною причиною катастрофи тамплієрів.
Доходи ордену не збагачували його членів. Адже у статуті існував суворий припис, за яким, коли б після смерті брата знайшли у нього гроші, то належало поховати його у непосвяченій землі.
Тамплієри, які зі жменьки монахів-лицарів перетворилися на могутню багатотисячну армію, зажили слави досконалих вояків. Пошлемося, Високий Трибунале, на свідчення Людовіка VII, який писав до абата Суґеріуса:
«Нам годі й уявити, як би ми могли втриматись у цім краї [мова про Святу Землю] без їхньої допомоги і присутності. Тому просимо Вас, аби Ви подвоїли до них свої симпатії, аби відчули, що ми про них клопочемося». Далі ще йдеться про величезну суму у дві тисячі марок, позичену королю, і прохання, щоб ці гроші через абата-регента були повернуті орденові у Франції. До першої половини XII століття ми не знайдемо документу, який, згадуючи про тамплієрів, не споруджував би їм пам’ятника за лицарські цноти і лояльність.
А пізніше? Звісно, Високий Трибунале, що кожний суспільний і політичний організм має свої світлі й темні сторінки. Проте прокурор замовчав у своїй промові всі ті факти, що могли б свідчити на користь оскаржених. Він оминув увесь героїчний період ордену, натомість підкреслив усі ті моменти, які свідчать про його занепад, секуляризацію, відмову від ідеалів, пиху й інтриги. Оборона далека від сліпого уславлення тамплієрів, і ми не полемізуватимемо з прокурором у тих пунктах, де документи і джерела свідчать проти ордену. Втім, апелюємо не сприймати фактів ізольовано, але пильно розглядати їх політичне й суспільне тло.
Історія Єрусалимського Королівства належить до вкрай заплутаних і таємничих періодів історії. Коли ми вивчаємо цю епоху, то годі позбутися враження, що схиляємося над киплячим казаном пристрастей, інтриг, жадоби слави і зиску, потворних амбіцій і заплутаних політико-династичних махінацій. Тамплієри, котрі перетворилися на армаду, що налічувала кільканадцять тисяч вояків, не могли стояти осторонь і байдуже споглядати за подіями, від яких залежали не лише їхній престиж і доходи, як казав прокурор, а й їхнє життя. Вони були змушені втрутитись у велику політику. Однак, нагадаймо, Високий Трибунале, що їх не бракувало в жодній вирішальній битві, вони ділили з хрестоносцями всі лиха тієї великої, адже тривала вона два століття, битви — неволю, смерть, тривалі облоги, марші через пустелю, рани й хвороби. Хрестоносці приходили та йшли собі, а помилки їхніх військових виправ залишались у спадок тим, хто, як тамплієри, залишався, щоб вистояти до кінця на шматку здобутої землі. Це, Високий Трибунале, необхідний коментар задля зрозуміння справ ордену та його політики.