Якщо шукати схожості тільки з душевнохворими, то, мабуть, неможливо вийти за межі володінь, де панує божевілля. Так не годиться. Я взяв за взірець божевільного і його міркою намагаюсь оцінити свій душевний стан. Тож не дивно, що я дійшов такого сумного висновку. Може, доб’юся іншого наслідку, якщо порівняю себе з цілком здоровою людиною? Тож почнемо з найближчих до мене людей. Передусім візьмемо сьогоднішнього гостя — Мейтеєвого дядька в сюртуку. «Куди звернути душу?» Тут щось трохи підозріле. Тоді Канґецу? 3 ранку до вечора він кульки обточує, навіть обідати не ходить. Теж із сумнівної компанії. Третій — Мейтей? Вважає, що в нього небесний дар — глузувати з людей. Такий собі веселий псих. Четверта — жінка Канеди? В неї злослива натура, а поведінка виходить за межі здорового глузду. Чистісінький зразок психопатки. П’ятий на черзі — Канеда-кун. Я не мав щастя його бачити, але гадаю, що він теж ненормальний, якщо живе душа в душу з такою жінкою. Ненормальний — теж саме, що божевільний, отже, Канеда з того ж гурту. Тепер… та хіба усіх перелічиш? Паничі з «Paкуункану» ще зелені, але досить шалені, щоб довести світ до загибелі. Що за мара? Виходить, що всі люди варті одне одного. Ну, от і стало легше! Цілком можливо, що суспільство — зборище божевільних. Шаленці, збігшись докупи, хапають один одного за барки, сваряться і грабують один одного, об’єднуються і розпадаються на групки. А все це разом називається суспільством! Якщо серед них з’являються більш-менш розумні люди, здатні логічно мислити, і стають їм на перешкоді, орда шалених будує для них божевільню і запаковує туди бідолах так, що ті вже звідти ніколи не виберуться. Хіба не правда? Значить, в’язні психіатричних лікарень — звичайні нормальні люди, а поза стінами цих закладів, на волі, бешкетують душевнохворі. Трапляється, що й божевільних об’являють божевільними, якщо вони діють осібно, але об’єднані, вони становлять грізну силу, яка дозволяє їм назвати себе нормальними. Можна навести чимало прикладів, коли один найбільший безумець, пустивши в хід владу і гроші, за допомогою своїх нікчемник попихачів, теж божевільної братії, чинить над людьми наругу, а про нього поширюють добру славу. Що воно діється на світі?»
Ось такий був душевний стан господаря тієї ночі, коли він сидів у задумі при яскравому світлі самотньої лампи. Саме тоді найчіткіше виявилася каламуть його розуму. Цей телепень, незважаючи на свої кайзерівські вуса, нездатний відрізнити божевільного від здорової людини. Більше того, поставивши собі це завдання, він удався до голови по розум, але, не дійшовши жодного висновку, залишив проблему нерозв’язаною. Він людина з недорозвинутим мозком, нездатна додумати що-небудь до кінця. Що ж до його аргументації, то єдина її особливість — розпливчастість, висновки ж — невловимі, схожі на димок цигарки «Асахі», що витікає з його ніздрів.