Старша Тонко, в якої мала вихопила чашку і хасі, терпеливо мучиться з надто малим для неї знаряддям. Накладе повну чашку рису, але за трьома ковтками його вже нема. Отож її рука частенько тягнеться до барильця. Тонко вже ум’яла чотири порції, а тепер узялася до п’ятої. Підняла покришку барильця, взяла черпак і завагалася: брати чи не брати? Та нарешті, видно, зважилась і зачерпнула на свій смак непідгорілого рису. До цього моменту все йшло гаразд. Але як тільки Тонко спробувала перекинути рис у чашку, він ковзнув мимо й покотився грудкою на мату. Тонко не розгубилась, а кинулась обережно його підбирати. «Що вона з ним зробить?»- тільки подумав я, як Тонко висипала рис назад у барильце. Не скажеш, що вона охайна.
Саме тоді, як мала, виявивши неабияку заповзятливість, виймала хасі з чашки. Тонко вже впоралася із своєю порцією рису. Отож, побачивши заляпане рисом обличчя малої, вона вигукнула: «Ой мала, який жах! Ти ж лице рисом обляпала!» — і негайно заходилась його витирати. На те вона старша сестра. Спочатку Тонко витерла рис на носі малої. Стерла рис — і о, диво! — поклала собі в рот. Потім узялася до щік. Там рису було чимало: десь з двадцять рисинок. Тонко одну за одною зібрала всі рисинки й проковтнула, не зоставивши жодної на обличчі малої. Сунко, досі зайнята маринованою редькою, раптом вихопила з юшки шматок батату і поквапно запхала в рот. Вам, панове, мабуть, відомо, як нестерпно тримати в роті гарячий батат, щойно виловлений з юшки. Навіть дорослі за необережність можуть заплатити опіком. А що ж тоді казати про недосвідчену в обходженні з бататом Сунко? Вона, звісно, розгубилася і відразу виплюнула його на стіл. Кілька шматочків батату докотилися на близьку відстань до малої. Мала того й чекала — кинулась підбирати їх руками. Адже батат — її улюблена їжа.
Свідок цих подій, господар зосереджено вминав рис, запиваючи юшкою. Ось він уже взявся орудувати зубочисткою. Видно, має намір пустити виховання дочок на самоплив. Навіть якби всі троє стали куртизанками, і, запопавши коханців, утекли з дому, то й тоді господар спокійнісінько поглинатиме рис і запиватиме юшкою. Незугарна людина. А зрештою, що значить заповзятлива людина? Одурити, заманути в пастку ближнього, підставити ногу приятелеві, шантажувати, спіймати на слові невинних — ось на що вистачає тої заповзятливості. Навіть гімназисти йдуть тією дорогою, бо знають, що інакше не випливуть на поверхню. Через якесь непорозуміння вони гадають, що за свої вчинки (їх би слід соромитися!) виб’ються скоро в джентльмени. Які ж це заповзятливі люди? Та це ж горлорізи. Я-кіт японський, а отже, патріот Японії. Коли бачу таку заповзятливу людину, так і рука свербить затопити їй у пику. Поява кожного такого суб’єкта веде державу до загибелі. Такі учні — ганьба для школи, такі люди — ганьба для держави. Страшно й подумати, які вони дармоїди. На відміну від мене, кота, японцям не вистачає мужності визнати цю гірку правду. Який сором! Треба сказати, що порівняно з цими негідниками мій господар — людина високого класу. А це означає, що він безхарактерний і покірний, що він невдаха.
Так безпорадно закінчивши снідати, господар одягнув європейський костюм і, викликавши рикшу, поїхав у поліцейське управління Ніхондзуцумі. На питання господаря, де це Ніхондзуцумі, рикша загигикав. До того ж господар заходився пояснювати йому, що Ніхондзуцумі міститься в кварталі будинків розпусти Йосівара. Ото сміх!
Всупереч звичаю господар виїхав з дому на рикші, а господиня, нагодувавши дітей, заходилась квапити їх до садка: «Збирайтеся швидше, а то спізнитесь!» А діти й не думали збиратися. «Сьогодні нема занять»,- відповіли. «Як це так — нема? — сердилася господиня. — Хутко збирайтеся!» — «Нам учитель учора сказав, що сьогодні не буде уроків», — незворушно заявила найстарша. Господиня засумнівалася: «Що за мара?»- і взяла з полиці календар. Перегорнула кілька листків, дивиться — сьогоднішня дата виписана червоною фарбою, значить — свято. А господар, не знаючи про це, написав директорові школи про причину нез’явлення на роботу, і господиня, здається, вкинула листа в поштову скриньку. Тільки от не зовсім ясно, чи господар справді-таки нічого не знав, чи лише вдав, що не знає? Здивована таким відкриттям, господиня веліла дітям не пустувати, а сама, як завжди, взялася до шиття.