— Або погляньте на того Мейтея, чи як там його… Дивак, та й годі! Наплете вам сім мішків гречаної вовни… Такого дивака вперше бачу.
— А-а, Мейтей! Він, здається, без брехні дня не проживе. Ви його теж здибали в Кусямі? 3 ним поведешся — клопотів не збудешся. Колись, можна сказати, ми з одного казана їли. Але й сварилися — він полюбляв капостити.
— Такий будь-кому дозолить. Іноді й не без того, щоб збрехати, правда? Якщо перед кимсь завиниш або хочеш себе вигородити. А він тільки те й робить, що людей ошуку. Ну, що з таким поробиш? От я і думаю: яка йому користь з того патякання?
— Правду кажете І найстрашніше, що брехня для нього — розвага. От розпуста!
— А хоч би й та історія з Мідзусіма! Я навмисне зайшла до Кусямі, щоб докладно про все розпитати. Але дарма — все пішло нанівець. Така мене досада взяла, аж гидко було дивитися на нього… Але ж найперша річ — пристойність, отож, коли звертаєшся до когось у справі, то нічого вдавати, ніби не знаєш, що за це треба платити. От я й послала йому з нашим рикшею цілу дюжину пива. І що ви думаєте він сказав? «Я, — каже, — не можу прийняти, віднеси назад». - «Але ж це подарунок, — відповідає рикша, — візьміть, будь ласка»… А той негідник йому: «Я, — каже, — варення їм щодня, а от таку гидоту, як пиво, не вживаю». І тут же зайшов у дім… Наче нічого іншого не міг відповісти… Ну, що ви на це? Чи не грубіян?
— Страшний!
Здавалося, вже й гість переконався, що Кусямі таки нахаба.
- От я сьогодні й запросив тебе, — після короткої мовчанки заговорив Канеда-кун. — 3 такого йолопа було б досить і того, що з нього поглузували з-за паркана, але тут є одна делікатніша справа… — Канеда-кун поляскав себе по лисині, як і тоді, коли наминає сасімі тунця. Правда, я сидів під верандою, і тому, звісно, не міг бачити, чи справді він ляскав себе по лисині. Я просто здогадався. Адже останнім часом я досить наслухався того ляскоту. Як черниці розрізняють звук дерев’яного гонга, так і я з-під веранди можу безпомилково визначити, що ляскають себе по лисині. Аби тільки звук був чистий. — Так от, я хочу тебе трохи потурбувати…
— Не соромтесь, будь ласка, кажіть. Усе, що зможу, я зроблю… Адже я дістав посаду в Токіо лише завдяки вашій ласкавій допомозі, - квапливо погодився. гість. По голосу відчувалося, що гість багато чим завдячує Канеді. Ого, справа повертає на цікаве! Сьогодні випала гарна днина, і я йшов сюди без особливої охоти, зовсім не сподіваючись почути щось особливе. Це все одно, що прийти в храм на свято Хіґан, а попасти в гостини до ігумена на солодкі рисові балабушки. «Що ж це Канеда-кун збирається просити в гостя!» — і я під верандою нашорошив вуха.
— Кажуть, ніби той дивак Кусямі з невідомої причини підбурює Мідзусіму й патякає: мовляв, не варто одружуватися з донькою Канеди… Правда, Ханако?
— Не тільки патякає — прямо так і каже: «Де ви знайдете такого дурня, щоб оженився з донькою такої особи? Канґецу-кун, нізащо не одружуйся».
— «Такої особи». От нечема! Невже він так і висловився?
— Ще б пак! Дружина рикші мені про все точно доповідає.
— Ну, як, Судзукі-кун? Тепер ви все знаєте. Правда, набридливий тип?
— Не знаю, що й казати. 3давалося б, навіщо в таке діло пхати свого носа. Це й Кусямі повинен розуміти. Власне, навіщо воно йому?
— От я й звернувся до тебе, бо, кажуть, у студентські роки ти мешкав з Кусямі в одному пансіоні й досі підтримуєш з ним дружні стосунки. Може б, ти стрівся з ним та розтлумачив йому як слід, що йому корисно, а що шкідливо. Якщо його щось розсердило, дарма — він не має рації. Нехай краще втихомириться, а про себе я сам потурбуюся. Бо як буде гнути своєї, то нехай затямить: око за око, зуб за зуб… Одне слово, як буде впиратися, то нічого, крім шкоди, не матиме.
— Авжеж, дурна впертість йому тільки зашкодить. Я вже йому розтлумачу, що до чого.
— А ще скажи, що руки нашої доньки домагається багато хто і невідомо, чи ми ще віддамо її за Мідзусіму. Однак ми дедалі більше переконуємося, що Мідзусіма непогана людина, освічена. Можеш навіть натякнути, між іншим, що ми не проти віддати за нього доньку, якби він наполегливо працював і найближчим часом став доктором наук.
— Він, напевне, працюватиме старанніше, якщо дізнається про вашу обіцянку. Я з ним побалакаю.
— Далі, знаєш, яка штука… Я думаю, Мідзусімі зовсім не личить називати того дивака Кусямі сенсеєм. Взагалі, шкода, що він слухається його порад. Та менше з тим. Зрештою, на Мідзусімі світ клинцем не зійшовся, тож не велика біда, якщо Кусямі перешкоджатиме…
— Жаль тільки Мідзусіму-сана, — докинула слово Ханако.