- І справді, схожі! — вигукнув господар.
— Що? — обізвалась господиня, не відриваючись від шитва.
— Що, що? А ти знаєш, що на твоїй голові величезна лисина?
— Еге, — промимрила господиня, не відкладаючи шитва. Видно, розкриття таємниці її анітрохи не лякало. Оце-то зразкова, вільна від забобонів жінка!
— Вона у тебе була й до одруження чи з’явилася вже після заміжжя? — спитав господар. «Якщо до одруження, значить, мене обдурили», — додав подумки, але вголос не сказав.
— Не пам’ятаю, коли. Що ж тут страшного — лисина? — Господиня втямила, що треба вдатися до хитрощів.
— «Що тут страшного?» Хіба тобі байдуже, яка в тебе голова? — господар починав дратуватися.
— Тому й не страшно, що моя, — сказала господиня і, схаменувшись, повела правою рукою по лисині. — Ти диви, яка велика, а я й не догадувалася.
Видно, господиня аж тепер помітила, що лисина побільшала.
— Якщо зав’язувати волосся вузлом, то шкіру зводить. Так і полисіти недовго, — боронилася господиня.
— Як лисітимеш так і далі, то в сорок років у тебе буде не голова, а металевий чайник. То, напевне, якась хвороба. Та ще, хай Бог криє, й заразна. Сьогодні ж звернися до Амакі-сана, — проказав господар, погладжуючи свою голову.
— От ви про інших говорите, а в самих у носі сиве волосся. Якщо вже лисина заразна, то сиве волосся й поготів, — напосідала господиня.
— Не біда, що сиве волосся з носа виглядає, а от лисина… А особливо в молодиці. Ото вже потвора!
— Потвора, то не треба було брати мене! Ви женилися з власної охоти, ніхто вас не силував, а тепер, бач, «потвора»!
— Бо не знав! Аж до сьогодні анічогісінько не знав. Якщо так пишаєшся своєю лисиною, то чого не показала мені ще нареченою?
— Що за нісенітниця! Де ж це видано, щоб нареченій перевіряли голову перед одруженням?
— Та Бог з нею, тою лисиною. Її ще можна стерпіти. А от зростом ти не вийшла. Аж дивитися сором.
— А хіба відразу не видно, якого зросту людина. Ви ж від самого початку знали, що я невисока, а все-таки попросили моєї руки.
— Ну, знав, звісно, знав. Але думав, що підростеш.
— Хто ж у двадцять років росте?… Не морочте голови. — Відклавши безрукавку, господиня різко повернулася до чоловіка. Увесь її гнівний вигляд наче про мовляв: «Побачимо, яка буде відповідь. Я свого не попущу».
— Нема такого закону, щоб у двадцять років людина не росла. Думав, підростеш, якщо тебе годувати як слід, — поважно міркував господар. Зненацька задзеленчав дзвінок на ґанку і хтось гучно спитав: «Дозвольте?» По грициках на даху Судзукі-кун, певно, розшукав лігво сонного дракона Кусямі-сенсея.
Відклавши сварку на майбутнє, господиня схопила шитво й зникла у вітальні. Господар згорнув свою сіру ковдру і вкинув у кабінет. Незабаром служниця принесла візитку картку. Господар глянув і здивувався. Сказав: «Проведи гостя до мене», — а сам з карткою подався в туалет. Ніяк не доберу, навіщо він поспішив туди, та ще й з візитною карткою Судзукі Тодзюро-куна. В кожному разі найбільше перепало візитній картці, якій довелося супроводжувати мого господаря у таке сморідне місце.