— Воно то так, але яку ти знайшов відмовку… Ось що ти спокійнісінько заявив: «Я маю намір присвятити життя вивченню естетики, а тому повинен збирати матеріал для майбутніх. студій, змальовувати якнайбільше цікавих фактів і подій з життя природи та людей. Зітхати «ой нещасний», «ой бідолаха», видаючи свої особисті почуття, не личить людииі, так щиро відданій науці, як я. Я теж подумав, що ти стрaшенно черства людина, і брудними руками розірвав на клапті свій альбом.
— Відтоді заглух і більше не проявлявся мій великонадійний талант художника. То ти завдав йому смертельного удару. І я затаїв зло проти тебе.
— Не задурюй мені голови. То я злий на тебе.
— Уже тоді Мейтей був хвальком, — втрутився в розмову господар, доївши пастилу. — Не було такого випадку, щоб він дотримав слова. А коли заскочиш його на гарячому, він ніколи не признає вини, а завжди викручується. Коли в храмовому саду розцвів індійський бузок, вів сказав: «Поки облетять бузкові пелюстки, я напишу трактат: «Принципи естетики». — «Нічого в тебене вийде, — сказав я. — Я цього абсолютно певен». А Мейтей: «Я тільки з вигляду слабохарактерний, а насправді я — людина залізної волi. Якщо не віриш, поб’ємось об заклад». Я всерйоз сприйняв його пропозицію, і ми домовилися, що, хто програє, той частує переможця в європейському ресторані в Канда. Я заклався з ним, переконаний, що йому не впоратися з трактатом. Однак у душі трохи й побоювався: в мене ж не було грошей на частування в європейському ресторані. Та сенсей і не збирався писати. Минуло сім днів, двадцять, а він не написав ані сторінки. Нарешті відцвів індійський бузок, на кущах не залишилося жодної пелюстки, а Мейтей і вусом не веде. «Я вже в ресторані», — подумав я, коли надходив час одержати виграш. Час надійшов, а Мейтей: — ні пари з уст.
— Знову придумав якусь відмовку? — втрутився Судзукі-кун.
— Атож, він страшенно зухвалий тип. Уперся і все торочить: «Чого-чого, а сили волі мені не позичати».
— Хоча й не написав ані сторінки? — не втримався сам Мейтей-кун.
— Ясна річ. Ти тоді сказав: «Я певен, що силою волі не поступлюся ні перед ким. Тільки от жаль, що пам’ять підводить. У мене вистачало волі написати трактат «Принципи естетики», але лихо в тому, що на другий день після нашої розмови я все забув. І якщо трактат не готовий до визначеного дня, то винна в цьому не сила волі, а пам’ять. А коли так, то нічого частувати тебе в європейському ресторані». Ти сам зухвалий!
— Це схоже на Мейтея. Дуже цікаво, — невідомо чому захоплено вигукнув Судзукі-кун. Тепер він говорив іншим тоном, ніж до приходу Мейтея. Хтозна, може, це властиво всім розумним людям.
— Що ж тут цікавого? — Було помітно, що господар і досі сердиться на Мейтея.
— Дуже жаль, але я намагався якось загладити вину: так шукав павиних язичків, що мало ніг не повідбігав. Не сердься, будь ласка, почекай трохи. Та коли вже зайшла мова про трактат, я розповім вам незвичайну новину.
— З тобою треба пильнуватися — ти щоразу приносиш незвичайні новини.
— Але сьогоднішня й справді незвичайна. Ти знаєш, що Канґецу засів на докторську дисертацію? Я ж дyмав, що Канґецу, людина з надзвичайно розвинутим почуттям власної гідності, не марнуватиме часу на таке безглузде заняття. А що виходить? Ніби він теж небайдужий до кращої половини людства. От потіха! Послухай, конче треба сповістити про це Носа. Напевне, йому зараз ввижається уві сні доктор жолудяних наук.
Зачувши про Канґецу, Судзукі-кун очима й бородою подав знак господареві: мовчи, мовляв. Але господар не зрозумів. Вислухавши перед тим проповідь Судзукі-куна, господар було поспівчував доньці Канеди, однак тепер, коли Мейтей заторочив: «Ніс, ніс», — він пригадав недавню сутичку з Ханако і відчув, що його пориває на сміх, але не покидає і досада. Та найкращим подарунком для господаря була звістка, що Канґецу взявся до докторської дисертації. З усіх новин останнього часу хвалька Мейтея тільки ця одна була варта усіх попередніх. І навіть приємна й радісна. Врешті-решт не важливо, одружиться Канґецу з донькою Канеди чи ні. Важливіше, що він буде доктором наук. Господар не жалкував, що сам, як невдала дерев’яна статуетка, запліснявіє в кутку майстерні різьбяра, аж поки її не сточить шашіль. Тільки б якомога швидше вкрити позолотою досконало виконану скульптуру!
— Справді пише дисертацію? — запально спитав господар, нехтуючи знаки Судзукі-куна.
— Що за людина? Нікому не вірить… Хоча я й сам не знаю, яка в нього тема: жолуді чи механіка повішення. В усякому разі, Ніс, напевно, буде приголомшений.