— Та, — кажу, — вибухівки б дістати хоч кілограмів з десять. Він знизав плечима й, поміркувавши, зауважив:
— Твердо не обіцяю, але спробую.
Увечері приніс оцей рюкзак і сказав:
— Оце, Іване, мій тобі «подарунок». Скільки тут — не знаю, де взяв — не питай.
Я підняв того «даруночка» — у ньому понад двадцять кілограмів.
— Велике, — кажу, — спасибі, Колю, але, як же я це довезу? З таким вантажем мене ж одразу затримають.
— Не бійся, друже, — сказав він серйозно, — завтра до Приморська піде наша машина, можливо, і я поїду, будеш під надійною охороною.
Рубан задоволено потер руки.
— Отак, Дмитре, на машині поліцейської управи й привіз мене Микола Гаран до самого «Чорномора». Я запрошував його зайти до нас. Відмовився, поспішав до міської управи поліції.
Шаповал слухав, стурбовано дивлячись на Рубана. «Оце так історія». — подумав, а вголос сказав:
— Вибухівка від поліцейського! Такого й не вигадаєш!
— Що саме тебе дивує? — запитав Рубан.
— А те, що тут може бути якийсь хід конем.
— Не бачу, Дмитре, в цьому ніякої небезпеки. Запевняю: Микола Гаран такий же патріот, як і ми з тобою.
— Та дай бог, — пом’якшав Шаповал і вже спокійніше запитав: — Тут усе є, що потрібно для фейєрверка?
— Бракує капсулів-детонаторів. Але то не біда, дістану.
— Ну, добре. Заховай же це якомога надійніше. А щодо Гарана, то хотілося б достеменно все знати про нього. Коли він справді наш, тоді це щаслива знахідка. А якщо…
— Я вірю, Дмитре, своєму другові, — гаряче запевнив Рубан, — і прошу відкинути щодо нього будь-які сумніви.
— Ображатися, Іване, не треба. Ідеться про пильність. Може, і справді твій друг — патріот і пішов працювати у поліцію, щоб замаскуватися. Це можливо. Та поки ми не певні, не можна так довірливо відкриватися. Пам’ятай це.
— Врахую, — коротко відповів Рубан.
— От і добре, порозумілися. Негайно ж заховай «даруночка», щоб ніяка собака не винюхала, — нагадав Шаповал, показавши на рюкзак з вибухівкою.
Наступного дня о десятій ранку шефа «Чорномора» викликали до оберштурмбанфюрера СС Людвіга Шварца. Шаповал прийшов вчасно, знаючи, що комендант любить точність. Однак у приймальні його попросили зачекати: кілька хвилин перед тим до Шварца зайшов комендант залізничної станції Приморська майор Зегер.
Високий, немов щогла, незграбний, Зегер перегинався через стіл Людвіга Шварца так, що довге русе волосся звивало йому на очі; доповідаючи коменданту міста про свої залізничні справи, він раз у раз скидав головою, поправляючи неслухняного чуба.
Це дратувало Шварца. Ліниво занотовуючи повідомлення залізничника, він кілька разів перепитував:
— Сьогодні опівночі?
— Так, пане оберштурмбанфюрер, десь опівночі, тепер же поїзди точного розкладу не дотримуються.
— Ешелон з молодим поповненням? — знову перепитав комендант.
— Так. Але не звичайна молодь, з гітлерюгенда! — захоплено пояснив майор Зегер.
— Ну, гаразд, зустрінемо, — кивнув стримано комендант, думаючи, що йому завдають зайвого клопоту.
Коли офіцер-залізничник вийшов, до кабінету коменданта запросили шефа «Чорномара».
Шаповал був здивований: ніколи раніше Шварц не зустрічав його так люб’язно біля самих дверей. Потиснув руку, запросив сісти і ввічливо почав:
— Вибачте, герр Шаповаль, я надто поспішаю, а вчора забув сказати: сьогодні надвечір ансамбль чекають у Романівці. Це недалеко. Там є наші підрозділи, й треба для них дати концерт. Я, розумієте, пообіцяв полковникові, похвалився нашим «Чорномором»…
Комендант не закінчив своєї думки — його погляд раптом зупинився на сторінці розгорнутого записника, на якій він щойно занотував повідомлення офіцера-залізничника. Пробіг очима по рядках свіжого запису й замислився. А чому б не влаштувати концерт і для цих воїнів з гітлерюгенда? Дуже слушна нагода. Одночасно запросити на концерт кореспондента «Фолькішер беобахтер», що приїхав два дні тому.
«Це ідея! — міркував оберштурмбанфюрер. — Піде про мене слава по всьому фатерланду. Сенсація!»
Шварц вдоволений. Посміхнувшись доброзичливо, повів далі:
— Але головне, герр Шаповаль, «Чорномору» належить виконати завтра. Розумію, мабуть, трохи заважко, але конче потрібно.
Шаповал дивувався: чому комендант раптом став таким ввічливим, неначе його підмінили?
— Де й що саме робити, пане оберштурмбанфюрер, — поцікавився Шаповал.
— Тут, у Приморську, Дмітер, сюди прибудуть молоді воїни, треба дати для них великий концерт.