Розділ XXVI. БАТЬКИ Й ДІТИ
Відверто кажучи, Америка на мене в дечому погано вплинула. Я досі не можу збагнути, як можна кидати немовля у воду, коли в нього ще й пуп як слід не зав'язався.
– Людина повинна вийти сухою з будь-якої ситуації. Життя жорстоке. Дитя має знати це одразу, як тільки відчує під своїми ногами твердь земну й зрозуміє, що хоча земля ніби й надійна, та утриматися на ній важко.
– Але ж це немовля, містер Бішоп, – спробував заперечити я.
– А немовля, по-вашому, не людина? – перепитав мене містер Бішоп, і мені заціпило.
Так американці поводяться зі своїми крихітними спадкоємцями. Як тільки те немовля виростає у того, кого починають називати громадянином, батько йому показує на поріг і каже:
– Адью, Джеррі. Світ жорстокий. Хочеш у ньому вижити, спробуй робити це без моєї допомоги.
– Але, містер Челвіз, – схопив я його за руку. Це ж ваш син – Так, – відповів мені цього разу містер Челвіз. – І я йому хочу добра. Бай, бай, Джеррі! – помахав він синові рукою, коли той сідав у пошарпаний часом і зустрічними автомашинами старий б'юїк.
Я не знаю, де мій батько почув цю притчу, але й донині пам'ятаю, як він розповідав її у нашій білій хаті над Південним Бугом.
– Коли я стану старим, чи ти мені допомагатимеш? – запитав батько.
– Обов'язково, тату, – відповів я.
– А от послухай, синку, притчу. Старий орел переносив через море своїх орлят. Спочатку взяв одне і, коли долетів до середини моря, запитав його: «Чи будеш ти мені допомагати, коли стану старим і немічним?» – «Буду, батьку» – відповіло орля. Старий орел повернувся і кинув його у воду.
Потім так само вчинив і з другим. Тоді звернувся із тим же запитанням до третього.
Третій раптом відповів:
– Ні, не буду, батьку!
– А чому?
– Тому, що в мене, батьку, будуть свої діти.
І старий орел переніс його через море.
Не знаю, чи доречна тут батькова притча, але мені хотілося її переповісти, та не траплялося нагоди. І ось, здається, нарешті знайшов для неї місце. Я чомусь усе свідоме своє життя над цією притчею думав. Хай тепер і читач трохи подумає. Думати ж завжди корисно. Це мені також батько казав.
Згадався мені й ще один випадок. Уже зовсім сучасний.
Якось зайшов до мене в кімнату син і ні сіло ні впало оголосив:
– Батьку, я збираюся їхати в Крим!
– Конкретніше?
– В Ялту! Домовились із хлопцями.
– Ну, що ж, – мовив я.– Щасливої дороги. Тільки умова: не пити, не курити і в нейтральні води не запливати.
– Ти все жартуєш.
– Нітрохи.
– А як же це так можна казати?
– Ти про буйки чи про нейтральні води?
– Знаєш що? – раптом образився він.
– Не знаю.
– Не викручуйся. Мати сказала, візьми в батька...
Про що йдеться, я здогадався, як тільки він переступив поріг, але вдав, що нічого не розумію. Одначе син мене зрозумів.
– Робиш вигляд, що до тебе не доходить.
– Підбирай слова. І на яких, власне, підставах?
– На підставах твого сина. Інших слів для тебе в мене нема...
– А в мене для тебе й для твоїх дівчаток грошей нема.
– Ну, й гуд найт. Бай, бай, таточку! – Він у мене певний час вивчав англійську. Навіть ходив на курси, а потім, звичайно, кинув. На спогад тільки залишилась іронія. – Обійдусь без твоїх грошей. Я в хлопців позичу,
– Ачим ти їм повернеш?
– Баба з дідом скоро пенсію одержать. Шістнадцятого числа. Тоді й віддам. Ну, чия взяла? – переможно, з викликом закінчив він.
Ви здогадались, що цю родинно-побутову сценку я не із своєї власної сім'ї скопіював. Я ще не дійшов до того, щоб такі картинки виносити на люди. Проте погодьтесь, що подібна картинка для багатьох характерна. Я вже не пишу про скандал, що вибухає після того.
– Ти що, випустив його без копійки? Щоб він там жебрав, принижувався?
– Не дам ні цента.
– Кинь мені ці дурні капіталістичні замашки. Те, що проходить у них, у нас не пройде. Він у тебе один. Ти інженер, я – педагог, і ми не можемо прогодувати сина?!
– Можемо, – спокійно відповів я – Але я хотів, щоб син твій (мені здавалося, що він не в мене вдався, – я в його віці вже сам собі заробляв) у свої двадцять років хоча б приблизно знав, що таке робота, що таке шматок хліба, як його сіють і з чим його їдять. А ти йому досі кісточки з риби вибираєш, – і пішов у скверик.