До Вашінгтона я прибув 8 листопада. Президент Рейган був уже переобраний на другий чотирирічний строк. У ті дні він десь відпочивав після передвиборної кампанії і гарячих поєдинків із іншим кандидатом у президенти Мондейлом. Відпочивав десь на Майамі чи у Флоріді. Преса точно не знала, де він перебуває. Бо Рейган попросив до прийняття присяги не турбувати його. Він набирався сил і енергії на наступні чотири роки. Купався в океані (все ж президент) і їв тільки рибу. Кажуть навіть, що для нього замовили кілька бочок червоної і чорної ікри. Він спочатку категорично відмовився як від чорної так і від червоної. Не їв з принципу, Та коли йому сказали, що інших кольорів поки що навіть в Алабамі не вивели, почав їсти. Експерименти ведуться в Оборнському університеті, але безрезультатно. Хоча за своїми смаковими якостями й калоріями алабамська ікра адекватна (вчені ж виводять – не хто-небудь) паюсній і кетовій, а ось на колір – жовта. Цей колір асоціюється з В'єтнамом, а він – в печінках сидить. Вивели білу, але скидалась на рис, улюблений харч китайців. Президент вередував і вередував, доки не помітив, що енергія пригасає, та погодився на чорну.
Отже, на час мого прибуття до Вашінгтона президента Рейгана у столиці Америки не було. Мені боляче було підводити маму. Я відвідав Білий дім, хоч мені два юнаки з рекламами на грудях цього робити не радили. Кричали:
– Куди йдеш? Ця країна давно не вільна. Все це тільки обіцянки під час виборної кампанії. У Капітолії і Білому домі засіли самі фебеерівці. Телефонні розмови підслуховують, досьє на вільних громадян Сполучених Штатів Америки заводять. Навіть з жінкою в ліжку розмовляти ризиковано – запишуть.
Я слухав, дивився на тих молодих демонстрантів і не вірив ні своїм очам, ні своїм вухам. Поруч ходили чванькуваті полісмени й на все це тільки посміхалися своєю американською усмішечкою, вважаючи її найкращою в світі.
– Куди ти йдеш? – Один з тих юнаків буквально схопив мене за лацкан темно-синього блейзера. Я купив собі цей модний американський піджак, щоб не привертати уваги вітчизняним одягом, щоб американці приймали мене за свого.
– Розумієш, – сказав я тому запальному американцю, – я хочу зайти до Ронні. Мене мама про те просила, та заодно передати йому все те, що ти кажеш, Хай вони краще іншими проблемами займуться...
– Ронні нема, – сказав він. – У Ронні зараз «медовий місяць». Ронні у Майамі.
Я хотів було справді повернути назад, але ж мені не терпілося побувати в Білому домі. Я ж пообіцяв мамі. Може, хоч віце-президента Джорджа Буша побачу.
– Віце-президент поїхав на похорон Індіри Ганді в Делі.
– Я художник, – збрехав тому дивакові. – Хочу глянути на портрет Жаклін Кеннеді-Онасіс і подивитися, чи вона там справді така краля, як її малюють, чи тільки...
Коли я вийшов з Білого дому, несподівано побачив Рейгана. Це була уже третя зустріч. Друга відбулася у штаб-квартирі ООН, у Великому залі. Рейган виголошував промову, а я його слухав, сидячи перед трибуною. Виступав він чудово. Я б так ніколи не зміг. Совість мені б не дозволила. Та ще й перед представниками усього світу.
Він виступав, а я за нього переживав. І було чого. Виступає чоловік без папірця. Позує і посміхається. А я переживаю. Звідки я тоді, до поїздки в Америку, міг знати, що він свої промови виучує напам'ять. Що він, готуючись до виступу, позує одразу перед п'ятьма трюмо. Їх йому мільярдери на день народження подарували. Рональд дуже любить дзеркала. У нього нібито навіть у спальні перед ліжком чотири свічада. Коли дивитися на будь-яке з них, то складається враження, що Рональд не сам з дружиною, а з сотнями дружин одразу, хоч навіщо це йому потрібно – не зрозуміло. Адже він себе видає, як і кожен поліцейський Америки, за зразкового сім'янина.
Рейган промовляв. Я слухав його і переживав. Я боявся, що в мене раптом вирветься серце з грудей і понесеться на небо. Господи, як він гарно говорив! Як він хотів, щоб у світі не було ні смертної кари, ні жебрацтва, ні голоду, ні воєн.
У мене було таке враження, що то підставна особа говорить. Я боявся, що зараз трапиться неймовірне, раптом його почує бог (в ООН – я вже про це писав – кожен цілу хвилину молиться своєму богові, а цей говорив уже цілих п'ятнадцять). За одну хвилину інформація може не дійти до небесної канцелярії, але за п'ятнадцять… Я боявся, що це трапиться і господь бог його почує. А якщо почує, то негайно зробить його святим і забере до себе. А втратити для Америки такого президента – це означало б усім мільярдерам і мільйонерам Америки, а особливо військовим концернам, лишитися без своєї опори. У нього раптом почали пробиватися ангельські крильця. Але, на щастя, регламент вичерпався. Бог не міг чимось зарадити. Рейгана оточила ціла армія охоронців, журналістів і поліцейських. Тепер, подумав я, до нього навіть бог не доступиться.