Я побачив «Аляску», яка висіла над моєю головою на рівні американського прапора штату Нью-Йорк. До речі, тут прапори висять над будь-яким будинком будь-якої держави і того спортивного товариства, яке вам найбільше до душі. Я роздивлявся куртку, задерши голову, і стояв би так довго, бо в шиї заклинило якийсь механізм, і я ніяк не міг поставити голову на місце, коли б не той несподіваний, як постріл, вигук:
– Здрастуйте, товаришу комісар!
Це було так зненацька, що в мене у хребці щось хруснуло. Переді мною (тепер уже переді мною, бо я обернувся) стояв низенький на зріст єврей і посміхався до мене так, ніби він був з нашого містечка.
– Що ми хочемо купити? І що ми там під небом шукаємо?
– Ми шукаємо «Аляску»! – сказав я по-українськи, щоб пересвідчитись, чи він часом не колишній наш.
– Ми говоримо по-українськи? Ми також! Якщо ви будете у нас щось брати, то я з вами заговорю ще й не так. Але слухайте сюди, «Аляску» треба шукати не на небі. – Він завів мене до магазину, який нагадував універсальну базу, тільки маленьку. – «Аляску» треба шукати тут, – і він показав мені на купу «Алясок» заввишки з піраміду Хеопса і дозволив мені там ритися, навіть пірнати туди з головою.
Після такого обслуговування та удару по душевних моїх струнах, бо після перших слів я згадав, що давно не був у рідному містечку, мені страшенно захотілось у дитинство. Я купив у нього куртку. Продавця звали по-нашому – Коля. Я вийшов на вулицю і причинив за собою двері. На дверях великими літерами стояв напис у стилі Рішельє: «Спасибі, що ви відвідали Колю. Дасть бог вам, дасть бог мені!»
– Вавілон, – сказав я. – Справжній Вавілон. Хоч і маленький. Тут, у Нью-Йорку, можна подибати людину будь-якої національності. Якщо у вас є гроші, то, гарантую, з вами заговорять мовою древніх шумерів, а візитки виготовлять на глиняних табличках з будь-яким орнаментом. За вашим смаком і уподобанням. Аби долари!
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 31
В історії світової літератури чільне місце посідає епістолярний жанр. Є неповторні листи в Овідія, Андре Моруа, Бернарда Шоу і, звичайно ж, у Віталія Коротича. Я не стримався від спокуси помістити у цій книжці і кілька своїх листів, які, кажу чесно, написав під прямим впливом не Бернарда Шоу і не Андре Моруа, а мого сучасника – Віталія Коротича. Як вони мені вдалися – судити вам. Тішу себе надією, що деякі читачі знайдуть у них чимало морального задоволення, а це вже щось важить. Особливо для здоров'я.
Перебуваючи в США, я звернув увагу на могутню силу реклами, то, я гадаю, вона не завадить і Віталію Коротичу. Ті, що вже почали дещо забувати з його багатогранної творчості, певний, після такої реклами обов'язково захочуть прочитати усе ним написане повторно. Та найбільше радив би багатьом товаришам перечитати роман «Лице ненависті». Співставляючи його з оцим моїм твором, кожен одразу помітить, як на одну й ту ж тему можна писати по-різному. Я наперед визнаю себе переможеним І пальму першості віддаю Віталію. Саме заради цього, і тільки заради цього, я піддався спокусі взятися за таке невдячне заняття, як наслідування.
Розділ XXXI. ЛИСТИ ДО ДРУЖИНИ
Роман В. Коротича «Лице ненависті» для мене в Нью-Йорку став настільною книжкою, і це при тому, що американці весь час намагалися підсунути мені біблію. Я ж її не визнавав.
Натомість так захопився «Лицем ненависті», що уночі мені приснився майже цілий розділ цього небуденного твору.
Снилося, ніби до мене прийшов Віталій. Він сказав: «Привіт, старий. О, ти живеш у цьому ж номері, що я жив у ньому».
Я хотів йому потиснути руку, але несподівано прокинувся.
Прокинувся і задумався: «Яка сила таланту?!»
Хай мені Віталій Коротич вибачить на правах товариша й друга, але що вдієш, коли в нього таке могутнє письмо і настільки оригінальна форма в романі «Лице ненависті», що я не втримався від спокуси наслідування. В цьому розділі вплив Коротича на мене ви відчуєте буквально з наступного рядка: тут все його. Тут нічого мого нема. Коли б ці рядки я приписав собі, вважайте – стопроцентний плагіат твору «Лице ненависті».
«Люба моя, мила моя! Ти б побачила, що я тільки сьогодні вичитав у газеті "Вашінгтон пост". Про Собачу лігу. Так тут називають тих, хто дуже любить собак і зовсім не поважає бродяг і ледацюг Менхеттену. Тож оця Собача ліга сьогодні звернулася до громадськості США і до адміністрації президента – на право добитися собачкам носити міні-трусики й міні-джинси, холоші яких мають бути обов'язково знизу обкушені, щоб це надавало їм якоїсь особливої собачої колоритності. А також діставати посвідчення на право носити на джинсах латки з емблемою американського прапора. Щоб одразу було видно, кому належать ці песики. Ти знаєш, що в Нью-Йорку собак люблять. У собачок свої домівки, крамниці, готелі, госпіталі, їдальні, ресторани й кладовища. Для них спеціально по сьомому каналу демонструються кольорові фільми й продаються спеціальні стільчики й табуретки, щоб їм зручно було ті фільми дивитися. Собача ліга дійшла висновку, що кожний американський песик (незалежно від породи, аби лише мав громадянство США) повинен прирівнюватися у своїх правах до всіх громадян Сполучених Штатів.