«Ага, – подумав я, – він бере тільки доларами. Марки, крони чи там фунти стерлінгів йому не підходять». Хоча в моїх кишенях їх не було, але мене все цікавило. Чим більше читав, тим більше збагачувався інформацією. «Не користуйтесь ліфтом», – прочитав я і навіть образився. Не гасатиму ж я на тридцять третій поверх пішки. Для серця, може, це й непогано, хоча я й не зовсім у цьому впевнений. Але трохи нижче комісар мене заспокоїв: «Якщо в кабіні ліфта підозрілий незнайомець, почекайте, поки підійде другий ліфт».
Тепер все зрозуміло. Почекати можна. А якщо він раптом тебе запросить? Скаже:
– Будь ласка, сер!
Як ти йому відмовиш? Тим більше з моєю слабохарактерністю. О господи, слава богу, що я не жінка! Але звідки мені відомо, що цей незнайомець підозрілий? Як визначити, що він підозрілий, комісар не дає жодних рекомендацій.
Поїхали далі. Але стоп, «Перш ніж сісти в ліфт, переконайтесь, що він рухається в потрібному вам напрямку. Якщо переконались, то ще й загляньте в дзеркало, щоб пересвідчитись, чи нікого в ліфті нема».
Тепер ви можете собі уявити, які в Америці ліфти – мов кімнати. Одразу там того підозрілого незнайомця і не помітиш, тим більше якщо він буде завбільшки як Наполеон. Такого ви можете виявити там тільки тоді, коли він сам відгукнеться. Словом, складне життя в Нью-Йорку. Не скажу за всю Америку, але в Нью-Йорку... Не вірите мені, повірте комісарові поліції. Йому вірити можна. В Америці даремно гроші нікому не платять. Там за шматок хліба треба таки добре попотіти. Ось що він пише далі:
«Зайшовши в ліфт, стійте біля кнопок екстреної зупинки або подачі сигналу тривоги».
Гадаю, ви можете не заздрити тому, хто жив два-три місяці в Нью-Йорку, бо якщо в нього сивина погустішала, то це прямий наслідок життя у Нью-Йорку, коли у вас, звісно, повернеться язик назвати це життям.
«Не дозволяйте незнайомим заходити до себе в приміщення. А якщо дозволили, то перегляньте, чи не залишив він якихось предметів, небезпечних для вашого життя».
По імені тих предметів комісар не називає. Гадаю, то могли б бути невеличкі бомбочки. Не обов'язково атомні. До цього незнайомець, мабуть, не вдався б.
«Не повідомляйте незнайомих із тих, хто вам зателефонує, номерів своїх товаришів. Візьміть краще їхній і скажіть, що він вам передзвонить».
Ось тут комісар поліції не оригінал. Я теж так роблю, коли раптом хтось дзвонить моїй дружині і питає, де вона зараз, я завжди чесно кажу:
– Не знаю. Мабуть, в ательє мод пішла шити сукню. А що їй передати? Хто дзвонив, залиште свій телефон, адресу, вона вам зателефонує.
Як правило, він після цього кидає трубку, не хоче з таким підозрілим типом, як я, зв'язуватись. Комісар тут не в брову, а в око цілить.
«Вмонтуйте просту, беззвучну систему сигналізації тривоги, яка повідомить нас про те, що вам потрібна наша допомога... Якщо вам хтось загрожував чи намагався вас викрасти, але не встиг, негайно повідомляйте про це місцеве відділення поліції (номер телефону 911) чи найближче відділення ФБР».
Номер того телефону я запам'ятав одразу й пам'ятаю його досі. Шкода, що біля нашого готелю хтось пограбував телефон-автомат. Адже за кожний дзвінок там треба платити 25 центів. Чотири таких монети – і вже долар. А скільки разів на день ділові американці дзвонять з телефонів-автоматів, знає тільки сам бог і, звичайно, той, хто постійно їх грабує. По цьому ж номеру (я вичитав у кількох газетах) ви можете зателефонувати, якщо помітите того, хто грабує телефони-автомати. Фірма обіцяла п'ять тисяч доларів тому, хто затримає. Я збирався здійснити зо дві таких операції. Але стримався. Володіючи прийомами карате, я не знав, чим володіє мій противник. Якщо, скажімо, кольтом, то гадаю, що карате проти тупорилого кольта безсиле. А потім не кожне життя варте п'яти тисяч навіть у доларах. Я своє оцінював дещо дорожче і заради такої мізерії не хотів ризикувати.
«Обережно ставтесь, до підозрілої пошти й до посилок. Не розпечатуйте листа, який за якимись ознаками видається вам незвичайним. Особливо якщо на ньому помітні опуклості, порушена рельєфність. Там може бути вибухівка. Ще одна ознака: незвичний запах».
Я такого листа одержав буквально другого дня. Звичайно, від дружини. Ви запитаєте, чому я так часто ілюструю свою книжку випадками із життя дружини. Я відповім: це мій найближчий друг. І віриться, що її життя я знаю, як і своє. Хоча, звичайно, можу помилятися. Окрім того, вона погодилась вийти за мене заміж тільки в тому випадку, якщо я її коли-небудь прославлю. Я тоді дав їй слово і тепер, як бачите, його дотримую.