Загалом у Нью-Йорку можна жити. У Нью-Йорку можна і вмерти. Несподівано й передчасно. Вас можуть випадково підстрелити. Вас можуть убити, заклавшись на парі. Може кокнути наркоман. Можете стати жертвою мафіозі, якщо потрапити під перестрілку двох кланів. Можете стати мішенню для колишнього «в'єтнамця», як тут називають американських солдатів, що воювали у В'єтнамі. Можете постраждати від расової дискримінації. Зі сторінок преси ви з жахом довідуєтесь, що в Сентрал-парку білий кривавий расист зарізав двадцять одного негра. Рівно через тиждень негр зарізав двадцять одного білого. Якщо ви випадково потрапляєте йому на очі в період фанатично-зоологічного сказу, ваші родичі змушені будуть замовити катафалк. Могила на цей час уже буде готова. У Нью-Йорку, як і у Вашінгтоні, Філадельфії, могили копають заздалегідь, наперед знаючи, що вони так чи інакше будуть заповнені. Там вони бур'яном не заростають. Про інші міста сказати не можу, але гадаю, що й там могильники – люди завбачливі. Америка у США скрізь Америка.
Можете загинути від рук божевільного, який поклав собі за мету вкоротити життя самогубством. Але в могилу з собою йому раптом захотілося взяти кілька пар. Так йому надумалося, такий йому сон приснився. Або просто вирішив: чого я маю вмирати, а він житиме? Отож вбиває першого-ліпшого: дівчину й хлопця, жінку й чоловіка, діда й бабусю, кішку й собаку. Інколи цей список він використовує повністю (якщо його поліція не зупинить за допомогою такої ж снайперської гвинтівки), інколи у своєму шаленстві він міняє свій задум: чомусь довго не з'являється дівчина, по черзі бере на мушку двох юнаків. Сказано – псих. Нерви не витримують. Але якщо несподівано з'явиться дівчина, він згадує список і намагається негайно поповнити похоронну процесію ще й красунею.
Я не мав честі зустрітися з таким божевільним (певен, це моє щастя), але по телевізору кількох патологічних снайперів бачив. Художні фільми на цю тему сьогодні в Америці дуже популярні. Там просто смакують убивствами, жахами. Божевільних підносять до рангу героїв. Чи треба говорити, що все те свідчить про типове в суспільстві, в якому чимало «зайвих людей».
Дозволю собі розповісти про одне інтерв'ю, яке передавалося по телевізору. Містера Снайпера-першого (так назвемо його) із значком учасника війни у В'єтнамі на грудях запитали, чому він стріляв у людей.
– Я збожеволів, – чесно зізнався він. – Коли після В'єтнаму я потрапив у ці кам'яні джунглі, де стільки скупчилося народу, почав стріляти першим. Таку проходив науку. Відпустіть мене у справжні джунглі. Туди, де немає людей. Я тільки там можу заспокоїтися...
Від себе додам: це явище сьогодні в США набуває поширення. Колишні «в'єтнамці» тікають з великих міст і свою порушену психіку заспокоюють тільки в лісах, на ранчо, де вони можуть нібито «спокійно жити». Два останніх слова я взяв із «Нью-Йорк таймс», а вона є вельми популярною газетою. Зауважу, що без спецдозволу тієї чи іншої редакції в Америці ніхто нічого не має права переписувати з газет і журналів. Яке за це тебе чекає покарання – не знаю. Ці два слова я взяв, щоб на власній особі пересвідчитися, чим це для мене закінчиться. Гадаю, до снайперських гвинтівок таймсівці не вдадуться.
Але ж ми зовсім забули за містера Снайпера. Мені невідомо, чи його прохання про переселення в лісові хащі задовольнили, але гадаю, що так. Адже він поклявся, що на той час ще нікого «не кокнув». А якби й підстрелив кого, то, маючи кругленьку суму в одному із солідних банків Нью-Йорка (тут банки всі солідні, про що свідчать реклами), містер Снайпер міг би знайти адвоката, і, як співається в емігрантській пісні, «за долари тут виправдають дідька».
Другий інтерв'юєр, якщо з вашого дозволу так можна назвати бандита, відповів на запитання журналіста інакше. На день його ангела славний друг Джонні подарував йому гвинтівку й книжку про древніх царів. Містер Снайпер-другий (цього назвемо так) ту книжку ледве прочитав, бо з граматикою англійської мови перестав дружити ще в коледжі. З книжки він зрозумів одне: всі боси (так він називав царів і вождів), вмираючи, брали з собою в могилу дружин, слуг, наложниць і старшого конюха з конем та вуздечкою в руках.
Містер Снайпер-другий спробував і собі наслідувати тих древніх, що мали тоді таке своєрідне хобі. Проте з ним у викопану заздалегідь яму не захотіла лягати навіть найближча його подружка Бессі, яка клялась йому бути вірною до могили. Саме в цьому, до речі, містер і хотів пересвідчитися, Він поклав Бессі в яму, показав їй кольт і оплачений авансом рахунок за похорон. Отож цю пару лишалося тільки засипати. Але Бессі не погодилась. Бачте, у неї сукня весільна не була готова. І вона вилізла з ями. Очевидно, аргументи містера Снайпера-другого виявились не вельми переконливими.