Треба дивитися в корінь Адамового дерева. Там ми цю рису знайшли і тепер приписуємо з гордістю собі, хоча гордитися (будемо відверті) тут нічим.
Адам надкусив (хай, тепер мені хтось доведе, що все було інакше!) і мусив би чесно сказати:
– Єво, воно гірке. Не кусай його, бо матимеш гріх! Тут не тільки шкірка гірка, але й дуже неприємні ефірні масла. Від них можна осліпнути...
Він цього, як би належало справжньому джентльменові, не сказав і, в душі радіючи, запропонував:
– На, Єво, вкуси й ти!
І Єва, як усі довірливі дівчата в такому віці, надкусила. І це був перший випадок, коли парубок піддурив дівку.
З того часу піддурювання ввійшло в моду. Мушу зауважити, що ця мода ще й досі парубкам не остогидла. Хоча Єва тоді чесно призналася:
– Адаме, гірко. Мені в роті гірко, – і заплакала. Та було вже пізно. Треба завжди плакати завбачливо, заздалегідь, тоді, може, щось і виплачеш.
Адам удав, що пожалів Єву. Обійняв її задля годиться за плечі, хоч йому ті обійми раптом стали зовсім байдужими, і від чого в ньому несподівано та байдужість поселилась, він не знав. І гірко їй тепер чи солодко йому – однаковісінько.
Після тієї своєї заяви Єва тихо схлипувала. Вона чекала, що Адам їй щось конкретне скаже. А він мовчав, нічого не обіцяючи. Все зволікав. «А може, десь є краща?» – подумав уже тоді.
Це ще одна парубоча риса від Адама. Явно лихий усі карти поплутав і підказав йому:
– Нічого не обіцяй. А якщо обіцяєш, то виконуй. Пошукай. Може, десь є краща. Бач, он який великий сад.
Поза всяким сумнівом, біс уже тоді знав, що кращої від Єви нема. Що вона єдина. То вже значно пізніше, після відкриття Америки, Єв почали запускати у серійне виробництво. Їх і сьогодні в Нью-Йорку повно. Де тільки не зустрінете, Єва на Єві! І на парадах, і в мюзік «Рокфеллер-центрі», і в рекламі по кабельному каналу, і в техаських публічних будинках, і в клубах по всьому Бродвею і 42-й стріт, і, звичайно, на 8-й авеню, де поліція примушує їх щось накидати собі на плечі (шубу, пальто, халат, плащ), аби не простудилися.
Але я відчуваю, що вам кортить дізнатися, що ж з Адамом і Євою трапилося далі. Тим більше що на 8-му авеню мені того дня не порадили йти, і сучасних Єв у натуральному вигляді я так і не бачив. Тож слухайте про правічні часи.
Єва крадькома поглянула на Адама, потім на райський сад і глибоко усвідомила, що Адам ні кує, ні меле (тоді ні кузні, ні жорен людство ще не винайшло). І ще дужче заридала.
– Перестань. Дід прокинеться, – застеріг її Адам.
Чули, молодята бога називали дідом. Отже, вони були боговими онуками.
– Хай тепер прокидається і сам диявол, – крикнула на весь сад Єва, але я не певний, що вона тоді правильно вчинила. Бог справді прокинувся. Але ж прокинувся і нечистий. Саваоф страшенно розгнівався. Він якраз у сні дивився кольорову телевізійну передачу (у нього вже тоді була машина часу), що демонструвалася по кабельному каналу на Манхеттен. Ту передачу бог (єдиний у світі) міг бачити крізь сон на далекій відстані й безкоштовно. Всі затрати на трансляцію фірма брала на себе і використовувала це для бізнесу, мовляв, їхні телефільми навіть сам бог дивиться.
Сатана тим часом також не дрімав. Він сидів у кущах, за спиною бога, й собі тихцем потираючи руки, на дурняк дивився ті передачі. Дід, спочатку не порахувавши апельсинів, хотів було заплющити очі й додивитися оте кіно. Але передачу перервали на найцікавішому місці, рекламуючи якийсь товар.
Адам саме зняв із Єви фіговий листок і тільки прихилив її до дерева, як вона:
– Ні, я так не хочу. Спочатку пообіцяй, що одружишся зі мною.
Адам тоді ще не міг дати їй на руки гарантійного листа, щоб вона при першій же нагоді звернулася з ним до суду й примусила його одружитися на собі чи добитися хоча б права на сплату аліментів. Такого документа як виконавчого листа, тоді просто не існувало, бо відчувався дуже гострий (без перебільшення) дефіцит на папір. Гостріший, ніж тепер, хоча грамотних на планеті було значно менше.
– Ах, ви сучі діти! – дід зірвався з пенька. І нічого більше не міг вимовити. Так йому стало шкода того золотого яблука.
Твердження, що бог нібито звернувся до них, як до дітей, дещо суперечливе. Якщо Адам і Єва бога називали дідом, то бог їх, як бачимо, називав дітьми. Оця суперечність і досі збиває з пантелику багатьох вчених, котрі б'ються над питанням: «Ким все-таки доводилися Адам і Єва богові? Хто для них бог? Бог-отець? Бог-син? (Це вже взагалі ні в які рамки не вкладається. – О. Ч.). Чи бог – дух святий?»