Версія про те, що бог був їхнім сином, тепер повністю відпадає, і, на моє переконання, до цієї теми вченим взагалі не варто повертатися. Це тільки даремне гаяння часу й марнування державних коштів. Я б радив науковцям, що працюють у цій галузі, знайти корисніше заняття, аби хоча б чимось прислужитися народові, хліб якого вони так енергійно пережовують.
Одним словом, бог їх тоді обох вигнав з райського саду й сказав:
– Тепер ви йдіть знаєте куди?
– Куди? – перепитав Адам.
– Під три чорти! – Але де саме ця забігайлівка знаходиться, адреси не назвав. І одразу ж заснув. Хотілося йому дуже передачу додивитися по кабельному каналу, що демонструвалася на Манхеттен. Бог знав, що на небі такого не побачиш. Боги до цього не доросли й не додумались. Але дід ту передачу проморгав. Найцікавіше уже скінчилось, після того до ранку передавали оголошення такого змісту:
«Якщо ви теж бажаєте отак порозважитися, то дзвоніть нам по телефону: 406-54-27.
Якщо ви гарантуєте у своєму саду повну безпеку нашій найкращій леді, то ми вам її негайно доставимо літаком, вертольотом, автомашиною, поїздом.
Якщо ж ви такої гарантії дати не можете, тоді скажіть, куди за вами прислати автомашину, вертоліт, літак.
Вас зустріне найкраща дівчина в світі і проведе до тієї міс, яку ви замовили.
Якщо ж по дорозі до вашого номера вам сподобається та, що вас супроводжує, ви можете її завести в резервний будуар. Вона вміє все те, що й інші леді.
Дзвоніть нам по телефону: 406-54-27 в будь-який час доби й пори року. Єдина у світі фірма, яка працює без вихідних. Наш телефон: 406-54-27».
«Збожеволіти можна! – мовив сам до себе бог і почухав потилицю. Все в них там є: літаки, вертольоти, леді, а от ракет, щоб тих леді сюди доставляти, – немає. «Першінги», чи що, попереобладнували. І так тих ракет там хоч відбавляй. Нема щоб одну чи дві в небо спрямувати. Все на Європу та в Азію».
Бог лаявся, аж небо розколювалося навпіл.
– Я б і божу ціну за тих божественних леді дав!
Але фірма безкабельних не обслуговувала. Прямого зв'язку з райським садом вона ще не налагодила.
Бог про всяк випадок номер телефону запам'ятав з першого разу. Можна його було не повторювати чотири рази підряд і не сліпити й так уже немолоді очі всевишнього, але фірма працювала безперебійно. У неї були клієнтки, їй потрібні були клієнти, щоб не збанкрутувати.
Бог прокинувся і виявив бажання подзвонити, але телефону тоді ні бог, ні чорт ще не придумали. Телефон мали тільки американці.
Бог ще раз почухався і подумав:
– Чорт з ними, з тими американцями.
І пройшовся по саду. Жодного сліду ніде не було видно. Невже й справді всі чорти клюнули на ту передачу й дременули на Бродвей. Очевидно, так воно і є. Бог залишився на небі сам. Відтоді живе одинцем, самітником. Проклинає все на світі, у своєму райському одязі соромиться на люди показуватись. Боїться, що запідозрять його у всіляких гріхах, а він цього не переживе. А між іншим, в тому сам винен. Порадив би Адамові і Єві, куди йти, як поводитися надалі, і все було б так, як він з самого початку задумав. Нині ж молодим доводиться йти в житті наосліп, без всякого плану й перспективи. Ніхто не знає, що його чекає завтра. Бо йому, богові, бач, кабельних передач на старість літ захотілося. Тепер дивується, звідки така невдячна молодь пішла. Лають того бога, криють у сто й більше поверхів. Кожен намагається, щоб аж до неба дійшло. До самого господа, можна сказати. А тоді ще й додають:
– Коли вже тебе чорти візьмуть.
Саме з того часу й пішла така невдячна молодь. Зовсім не поважає старших. А хто – якщо розібратися – винен, хто?
Адам тим часом удав, що збайдужів до Єви, і це буквально за якусь мить після палкої любові. Як тільки вони вийшли за райські ворота, він заявив:
– Я тебе ненавиджу!
– Але за що, Адаме! Я тобі віддала все, що мала. – Вона натякала на фіговий листок. – Я хотіла, щоб тобі було якнайкраще.
– Аби хотіла, то не зчиняла б галасу на весь сад. Бач, нюні розпустила. Аж бог прокинувся.
– Адаме, куди ти?
– Я пішов шукати собі іншу. Таку, щоб мені не було соромно за неї. – І справді пішов. Кажуть, ту іншу він шукає і досі. Ця негарна звичка від нашого пращура передалася і нам. Ми так само, як Адам, шукаємо, але знаходимо саме розчарування і, переконавшись, кажемо:
– Всі вони однакові. Дідько їх створив на один копил. Це, очевидно, трапилося тоді, коли вони з-під божого контролю вийшли. Є, щоправда, щасливці. Принаймні вони так вважають і запевняють нас у цьому. Я їх здебільшого зустрічав у літературних творах. То там джентльмени – герої. Вони з гордістю заявляють: