За обідом я чомусь згадав один випадок: йде поперед мене струнка американка. Власне, в неї ноги були стрункі, сама ж не вельми. Надто зачіска, що була схожа на парик Людовіка XIV. Мені здавалося, що вона їй не дуже пасувала. А втім, про смак не сперечаються. Я ж звернув увагу на її ноги. Ми, чоловіки, коли йдемо позаду жінки, чомусь завжди спочатку звертаємо увагу на ноги, а тоді намагаємось обігнати й для чогось заглянути їй ще й в обличчя, наперед знаючи, що вона тобі скаже: «Я на Бродвеї не знайомлюсь» і т. д. і т. п. Але досить нам побачити ті ноги, як починаємо і свої переставляти вслід за тими, в принципі не зовсім незнайомими нам ногами. Американка йшла на високих модних каблучках. Раптом зупинилася, скинула один черевичок, потім другий і поклала їх у спортивну сумку. Звідти витягла домашні капці з оголеними п'ятами, взулась і пішла далі. Ноги одразу погіршали, американка, можна сказати, в ту ж мить упала в моїх очах. Але їй до того було байдуже. Видно, щоб мені ще більше допекти й розчарувати, вона через двадцять кроків роззулася зовсім, а ті капці викинула геть. Прямо на тротуар, і пішла в самих капронах. На неї, крім мене, ніхто не звернув уваги. Ніхто їй не сказав, що вона вдалася до хуліганських витівок. Але тут мені сяйнула думка, що коли йтиму за нею й далі і не спускатиму з її ніг очей, то вона почне скидати з себе капрони. Я наддав ходу, обігнав її і подумав: «Природа жорстока, як і весь капіталістичний світ, завжди порушує гармонію. Дає людині такі стрункі ноги й зовсім не вкладає любові у ліплення обличчя. Коли б знаття, був би обігнав ще раніше».
Мій спогад перебила хазяйка:
– Вам цей суп по-французьки не подобається?
– Звідки ви взяли? – відповів, бо цей суп справді був смачний.
– Я вас, звичайно, не підганяю, хочу лише нагадати: на вас чекає гарячий метрдотель.
– Метрдотель?! – вихопилося в мене. – Але чому саме гарячий?
– А ви що, любите холодний?
«Чорт забирай з цією французькою кухнею, – лайнувся я в думці. – Знову в чомусь не добрав».
– Метрдотель – це антрекот по-французьки, – шепнув мені сусіда зліва, який знав стільки, скільки не знав ніхто інший. Європейського виховання.
– Якщо гарячий, тоді я поспішаю, – вигукнув я. – Гарячі ніколи не терплять.
На той час я уже мав за спиною два тижні життя у США і вже дещо бачив. У всякому разі, кілька американських звичок набув. Я легко чвиркав крізь зуби прямо на паркани, ходив, похитуючи корпусом, як боксер, насвистував, а натягши навушники, пританцьовував, вдаючи із себе корінного, якому абсолютно байдуже до цілого світу. Я згадав, як в ресторані п'ють супи, і, не вагаючись, підніс чужу тарілку до рота і той французький суп випив до дна. Ще й облизався.
– А й справді, так набагато смачніше, а головне – зручно.
У декого з гостей мадам Помпадур у роті позастрявали виделки, але, на щастя, вони зайшли не глибоко.
Рівно за місяць після того пам'ятного обіду по-французьки у мадам Помпадур мав відбутися банкет з нагоди дня її народження. Я пишу «мав», бо він не відбувся.
Мадам Помпадур, дізнавшись, що до дня її народження готуюсь і я, глянула на свій сервірований стіл і заявила чоловікові:
– Ти вже їх тут сам приймай. А я поїхала в Союз! Виховані чоловіки, перш ніж запросити гостей, радяться з дружиною.
Кажуть, чоловік її намагався у чомусь переконати, але вона виявилася твердішою за горішок. Невже на неї і справді так сильно подіяла американська тарілка з французьким супом «а ля Портос»?
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 12
Анонсувати свої успіхи чи досягнення – невдячна справа. Та я б ще додав – нескромна. І це справді так. Але пам'ятаючи дещо осучаснену народну мудрість, що скромність – це крок до невідомості, я все ж наважився на цей крок. Тішу себе й тим, що добра частина американців взагалі ке чула про таке поняття, як скромність, а от про рекламу – про це кожний американець знає ще з пелюшок, як тільки ті пелюшки починають рекламувати. Тому я вирішив, що свій роман я повинен рекламувати сам. А кому це зробити, як не винахіднику нового англійського слова, яким я озолотив багату англійську мову.
Відомо ж, що письменники – як діти. Вони вигадують силу-силенну слів. Пушкін придумав слово чопорний, Достоєвський – достопрімечатєльность, Старицький – мрія, Нечуй-Ловицький – пруг, Карел Чапек вніс у всі світові мови слово робот. Якщо ж слово «шоппі» увійде в англійську мову, то знайте – цей скромний вклад вніс туди я, і цього нітрохи не соромлюсь.